У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Сумна звістка прийшла на Одещину. Під час запеклих боїв із російськими загарбниками в Соледарі загинув військовослужбовець 46-ї окремої аеромобільної бригади, уродженець Одеси 43-річний Юрій Цимбал. Він був відомим в Україні фахівцем готельно-ресторанного бізнесу. Перед тим, як вступити до лав ЗСУ, він був управляючим п’ятизіркового готелю.
Провести в останню путь загиблого героя прийшло багато людей. Рідні, друзі, бойові побратими, представники бізнесу і громадських організацій. Вони віддали шану людині, яка в найтяжчий для країни час не залишилася осторонь від головної справи суспільства — захисту Батьківщини.
Про те, яким був і яким залишився в серцях інших Юрій Цимбал, кореспонденту АрміяInform розповів його товариш, військовослужбовець ДШВ Олексій Кулішов.
— Як Ви познайомилися з Юрієм?
— Познайомилися ми з ним у 2016 році в Запорожжі. Разом працювали в компанії «Мотор-Січ». Я прийшов у компанію відразу після повернення з АТО. Тільки я займався в компанії будівництвом, а Юрій — розвитком соціальної сфери підприємства. Він мене дуже вразив своїм ставленням до роботи.
— Чим саме?
— Ця людина була генератором креативних ідей. Його не влаштовувала роль звичайного відповідального виконавця. Якщо Юра брався за якусь справу, то ставив для себе дуже високу планку і завжди намагався добитися максимального результату. Причому ніколи не припиняв навчатися і вдосконалювати свої професійні навички. Був не вузькопрофільним спеціалістом, а постійно шукав нові форми і методи в застосуванні своїх талантів. Захоплювався сучасними інформаційними технологіями, організацією і розвитком системи управління бізнес-проєктами. Його улюбленою сферою був готельно-ресторанний бізнес. Там він знав усі тонкощі: починаючи від дизайну готельних номерів і закінчуючи переліком SPA-процедур у косметичному салоні готелю та силовими вправами у тренажерному залі. Але справжнім майстром зарекомендував себе як знавець вишуканої гастрономії різноманітних страв світової кухні. У нього був витончений смак. Згадую, як ми вирішили з ним зробити в Запорожжі узбецьку чайхану. Юра розробив проєкт закладу, придумав його концепцію з національним колоритом, а також розробив меню. До речі, кожну зі страв він навчився готувати сам. До речі, його фірмовий плов користувався шаленою популярністю серед відвідувачів закладу. Крім гастрономії, Юрій дуже захоплювався спортом: паропланеризмом і віндсерфінгом. Уже під час перебування на фронті він постійно казав, що перше, що зробить після повернення з війни: поїде на океан, щоб поплавати на дошці по океанських хвилях.
Його професійна кар’єра швидко пішла в гору після того, як він потрапив у провідну компанію Ribas Hotels Group. Там йому вдалося повністю реалізуватися як талановитому управлінцю. Юра брав участь в організації мережі готельного бізнесу компанії майже у всіх куточках України. Уже напередодні широкомасштабного вторгнення був призначений управляючим готелю Ribas Karpaty Bukovel в Буковелі. Керівництво компанії дуже цінувало його професійні якості і збиралося призначити керівником готельної мережі на Прикарпатті.
— Яким він був другом?
— Незважаючи на постійну зайнятість і великій обсяг роботи, Юра завжди знаходив час для своїх друзів і ніколи не відмовляв у допомозі. Наприклад, коли він дізнався, що його товариш потрапив у скрутне становище, негайно тому зателефонував і запропонував до нього приїхати. А потім ще влаштував до себе на роботу і підтримував на перших порах. На нього можна було покластися в будь-якій справі. Він знав не лише тисячі рецептів приготування смачних страв, а ще й багато способів, як подолати депресію та розпач. Пам’ятаю, коли він приїхав до мене в Бельгію, де я працював на будівельному підприємстві, відразу запропонував поїхати на Північне море, щоб розвіятися і показати, як треба правильно збирати і готувати устриць. Ми їх збирали прямо на узбережжі, а потім куштували за рецептом Юри, стоячи по коліна у воді з лимоном і запиваючи молодим французьким вином. Це було дуже весело і незабутньо. Такі яскраві моменти життя залишаються в пам’яті назавжди…
— Як Юрій потрапив на війну?
— Так сталося, що Юра ніколи в житті не служив в армії. У нього навіть не було військового квітка. Але з перших днів широкомасштабного вторгнення він почав рватися на передову. Причому не просто в будь-який підрозділ, а в той, що перебував у самому пеклі. Він хотів не просто воювати, а нищити ворога й вносити свій гідний внесок у нашу Перемогу. Десь знайшов контакти 46-ї окремої аеромобільної бригади, зв’язався з командуванням частини і добився того, щоб його взяли до складу одного з підрозділів.
— Яким був його бойовий шлях?
— Він звик швидко навчатися, тому без проблем опанував свою нову посаду зв’язківця. Як згадують його командири, Юрій привів до ладу весь радіозв’язок: прошив усі радіостанції, які були в підрозділі, а також вдосконалив їх застосування під час виконання бойових завдань. Це було дуже своєчасно, тому що десантники вели наступальні бойові дії на Херсонському напрямку і їм потрібно було чітке управління в бою. Усе, до чого брався Юрій, він робив якісно, як звик робити в звичайному житті. Досвід управлінця допоміг йому привести у зразковий порядок документооблік у стройовій частині. До будь-якого завдання, які визначали йому командири, ставився дуже відповідально.
— Який бій став для нього останнім?
— Після того, як десантників перекинули на Донецький напрямок, Юра брав участь в обороні Соледара. На початку січня ситуація там стала дуже напруженою і загрозливою. Ворог намагався захопити місто. Щодня підрозділи вагнерівців за підтримки артилерії постійно штурмували позиції наших захисників. В один із таких днів Юрій опинився разом із розвідниками в будівлі місцевої школи. У той час саме розпочалася чергова атака і він взяв участь в запеклому контактному бою. По відгуках очевидців, діяв у ньому, як завжди в житті: сміливо, рішуче і ефективно. Ворожий осколок дістав його під час обстрілу. Встиг крикнути: «Я 300-й!» і впав. Але вже так і не піднявся. Ніколи…
Ця втрата стала важкою для рідних і близьких людей. Мене вона теж вибила з колії. Юра був для мене більш ніж друг. Він був, ніби маяком на смугастих дорогах життя, і прикладом того, як треба будувати свою долю. Був великим дослідником життя і пройшов усі випробування, щоб перевірити себе на міцність тіла і духу. Цей іспит він пройшов до кінця…
Фото з відкритих джерел і особистого архіву Олексія Кулішова
