Невелика група офіцерів й аналітиків поставила під сумнів домінуючу доктрину важких літаків і довела, що майбутнє повітряних боїв — за маневреними, швидкими та порівняно недорогими машинами….
Усталеним і поширеним є датування знаменитого Четвертого Універсалу Центральної Ради, який проголосив незалежність Української Народної Республіки, 22 січня 1918 року. Документ справді датовано 9 січня 1918 року за старим (юліанським) стилем, що відповідає 22 січня за загальноприйнятим нині григоріанським календарем. Однак голосування за його ухвалення відбулось пізніше, вночі з 24 на 25 січня (з 11 на 12 січня за старим стилем) 1918 року. З огляду на це роботу Малої Ради впродовж 22–25 січня (9–12 січня) вважають одним засіданням, яке тривало з перервами впродовж кількох днів.
Увага громадськості була прикута до подій, тогочасні провідні українські газети оперативно, вже 26 (13) січня 1918 року, опублікували текст Універсалу на перших шпальтах. Саме тоді більшість українців, насамперед киян, уперше прочитали цей історичної ваги документ.
-
- Перші шпальти газет «Нова Рада», «Народня воля» і «Робітнича газета» за 26 (13 січня) 1918 року
-
- Перші шпальти газет «Нова Рада», «Народня воля» і «Робітнича газета» за 26 (13 січня) 1918 року
-
- Перші шпальти газет «Нова Рада», «Народня воля» і «Робітнича газета» за 26 (13 січня) 1918 року
Не менш цікавими стали для читачів детальні публікації, в яких висвітлювався перебіг засідання Малої Ради. Їх також надрукували в усіх трьох газетах. В оцінці того, що сталось, дописувачі були суголосними: «величезної історичної ваги засідання» («Нова Рада»), «велике історичне засідання Малої Ради» («Народня воля»), «великої ваги історичне засідання» («Робітнича газета») — такими схожими словами характеризували газетярі зібрання, на якому проголосили незалежність України.
Ступінь уваги до окремих моментів засідання у замітках різний. Це дозволяє простежити окремі деталі події, з яких найважливішими стали промови Михайла Грушевського та Володимира Винниченка, хід та результати голосування, реакція присутніх на проголошення Універсалу.
Михайло Грушевський: Нарід наш прагне миру, і Українська Центральна Рада доложила всіх зусиль, щоб дати мир негайно. Але петроградське правительство, совіт народних комісарів, оголошує нову «священну» війну, а з другого боку це правительство насилає військо своє червоногвардійців та большевиків на Україну і веде з нами братовбивчу війну. Щоб дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити країну, Українська Центральна Рада … постановила важну річ — видати оцей Універсал. («Нова Рада». (Субота, 13 січня 1918 року. № 9. С. 2)).
Відкрите засідання Малої Ради близько о пів на першу ночі 25 січня 1918 року відкрив голова Центральної Ради Михайло Грушевський, наголосивши у своєму виступі, що проголошення Четвертим Універсалом незалежності Української Народної Республіки вкрай потрібне для захисту країни від нападу російських більшовиків.
З контексту подій зрозуміло, що невідкладне декларування суверенітету УНР необхідне для замирення з державами Четверного союзу на переговорах у Бересті й отримання від них збройної допомоги для відсічі більшовицької агресії. До того часу українська делегація вже мала певність щодо готовності Центральних держав (насамперед Німецької імперії й Австро-Угорщини) визнати незалежність України й надати їй військову підтримку.
Для міжнародного визнання новопосталої суверенної держави бракувало лише її проголошення, яке і забезпечила ухвала Четвертого Універсалу на засіданні Малої Ради. Йшлося про порятунок Української Народної Республіки, Михайло Грушевський виявився переконливим у своїй промові, тож зачитувався документ під схвальні вигуки, оплески й овації.
Присутні, всі як один, встають. Настає урочиста напружена тиша. Професор М. Грушевський твердим, трохи схвильованим голосом, ясно вимовляючи кожне слово, голосно читає 4-й Універсал. Історична, незабутня хвилина… Коли він прочитав слова Універсалу: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу» — буря овація потрясла залу засідань. Крики «Слава самостійній Україні!» злились у загальний переможний гук раба, вирваного з кривавої неволі. («Нова Рада». (Субота, 13 січня 1918 року. № 9. С. 2)). Кілька разів читання перепиняється оваціями, особливо при словах, що Генеральний Секретаріят переіменовується в Раду Народніх Міністрів, що Україна повинна бути вичищена від насланих з Петрограда насильників та при згадці про земельну реформу й про персонально-національну автономію. Нарешті — кінець. Універсал проголошено. Заля розлягяється від покликів слава та бурі оплесків. Овація кілька раз затихає і підіймається з новою силою. Слава самостійній Україні! Слава Центральній Раді! Слава нашому Правительству! Слава професорові Грушевському — лунає в залі. («Народня воля» (Субота, 26 січня (13 січня) 1918 року. № 9. С. 2)).
Голосування, втім, не виявило повної одностайності членів Малої Ради — із 49 присутніх за підтримку Універсалу проголосували 39, проти — 4, утримались — 6. Не підтримали документ представники політичних сил, орієнтованих на автономію України в складі майбутньої демократичної держави. Однак за умов військової агресії з боку більшовицької росії така позиція вже надто явно не відповідало історичному моменту, тому вони опинились в очевидній меншості.
Після оголошення результатів голосування і заяви Михайла Грушевського про ухвалення Четвертого Універсалу Української Центральної Ради слово взяв голова Ради Народних Міністрів Володимир Винниченко. В своїй промові він підкреслив, що думка про необхідність проголошення незалежності УНР задля досягнення миру постала у Генеральному Секретаріаті кілька тижнів тому. Справді, вже під час виступів на 8-й сесії Української Центральної Ради наприкінці грудня 1917 року, він висловлювався на підтримку незалежності української держави.
Водночас Винниченко зробив у виступі виразний пас панівним у Центральній Раді політичним силам соціалістичної спрямованості, заявивши, що Універсал має стати «міцним фундаментом до того соціалізму, до якого прагнуть всі партії і фракції», й «основи … Універсалу приведуть до федерації соціалістичних республік всього світу». Втім, це було радше заявкою про збереження лінії внутрішньої політики, ніж декларуванням прагнення до федерації з росією, проти агресії якої було скероване саме проголошення Універсалу.
В цілому ж враження українського суспільства від проголошення Четвертого Універсалу якнайкраще схарактеризував один із дописувачів газети «Народня воля» в замітці «Проголошення самостійности» (Субота, 26 січня (13 січня) 1918 року. № 9. С. 2): «Четвертий Універсал … закріпив той фактичний стан, в якому Україна перебувала в останні дні. Народня Республіка ще до Четвертого Універсалу була признана державою і жила цілком незалежним ні від кого життям. На цей шлях її примусили стати петроградські правителі, які … не могли допустити такого стану на України, щоб вона жила й дихала так, як їй самій хочеться, а не так, як хочеться москві з петроградом».
