Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
У своїй агресивній політиці щодо України сучасний путінський режим мав прямих історичних попередників і навчителів — уряд російських більшовиків. Так само, як і зараз, століття тому вони облудно стверджували, що воюють не проти українського народу, а хочуть лише повалити антинародну владу. Нині для цього російські пропагандисти використовують формулювання «преступный киевский режим», тоді ж — звинувачували Центральну Раду в тому, що вона буцімто веде «двусмысленную буржуазную политику».
Вчинивши успішний збройний заколот проти тимчасового уряду в петрограді, більшовики спробували здійснити такий само державний переворот і в Україні. Коли ж повалити легітимну українську владу силою зброї зсередини не вдалося, більшовики вдалися до відкритої зовнішньої збройної агресії. Для цього вони висунули Центральній Раді такі ультимативні вимоги, виконавши які, вона фактично добровільно зреклася б влади на користь російських більшовицьких ставлеників.
Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради
17 грудня 1917 року документ з ультимативними вимогами російських більшовиків отримали в Києві. Каїновим ділом назвав його Сергій Єфремов у передовиці газети «Нова Рада», надрукованій у день отримання ультиматуму телеграфом в Києві:
«Сталося нове Каїнове діло, писав він. — Рада народних комісарів, не задовольняючись партизанською хатньою війною, що заливає кров’ю простори держави російської, оповістила формальну війну Українській Народній Республіці. … Що це таке? Божевілля? Провокація? Дурість? Зрада? … Що б не було тут, а ясно одно — самодержавні комісари згубили вже всяку міру речей і кидають свідомо … російську державу на розпад і руїну».
Надзвичайно влучним є зроблене публіцистом означення «народних комісарів» як «самодержавних», оскільки у своїй політиці щодо України більшовики продовжили традиційну російську імперську політику. Вона виявилась незмінною від часів царату до сьогодення — хто б у росії не був при владі, яких політичних поглядів він не дотримувався, на українському питанні «ламались» і тимчасовий уряд, і сучасні опозиційні до путінського режиму ліберали. Не кажучи вже про більшовиків, режим яких став у цьому питанні сполучною ланкою між російською імперією XVIII — початку ХХ ст. і сучасною російською федерацією.
Фрагмент статті Сергія Єфремова «Каїнове діло» в газеті «Нова Рада» (Середа, 6 грудня 1917 року. № 202. С. 1)
Відповідь Генерального Секретаріату Української Центральної Ради на більшовицькі вимоги була скорою й рішучою – всі їх було відкинуто. За кілька днів, 19 грудня 1917 року, це рішення майже одностайно підтримав Всеукраїнський з’їзд рад. У резолюції «Про ультиматум» (2479 — голосів за, 2 — проти, 19 — утримались) з’їзд рішуче засудив ультиматум раднаркому росії як «агресивний крок проти Української Народної Республіки», оскільки «вимоги, які в ньому є, ганебно порушують права українського народу на самоозначення, на вільну будову форм свого державного життя».
Резолюція «Про ультиматум», опублікована в замітці «Всеукраїнський з’їзд рад депутатів. Засідання 6 грудня» в газеті «Нова Рада» (П’ятниця, 8 грудня 1917 року. № 203. С. 2)
Резолюція Всеукраїнського з’їзду переконливо засвідчила загальнонародну підтримку Центральної Ради як вищого органу державної влади Української Народної Республіки. Натомість більшовики, які розраховували використати з’їзд рад для захоплення влади, змушені були визнати відсутність підтримки з боку українців і залишили зібрання. Переїхавши до Харкова, вони радо вітали там загони російських загарбників, які вже 22 грудня захопили контроль над містом.
Так почалася перша радянсько-українська війна, під час якої більшовики намагалися створювати враження внутрішнього громадянського конфлікту, прикриваючись формально створеним про людське око сепаратистським державним утворенням — українською радянською республікою. Однак без збройної допомоги з боку більшовицької росії місцеві більшовики, які не мали жодної суттєвої підтримки від українського народу, були абсолютно безсилі супроти Центральної Ради — легітимного органу державної влади Української Народної Республіки. Тож, за всіма ознаками це була агресія більшовицької росії проти України.
Століття потому, розпочавши 2014 року агресію проти України на Донбасі, російська федерація так само намагалась прикривати агресію підконтрольними їй квазідержавними утвореннями — так званими днр та лнр. Коли ж українці спромоглися локалізувати вогнище конфлікту і не піддалися нав’язуванню облудного наративу про буцімто громадянську війну, останньою спробою рашистів підкорити Україну став широкомасштабний напад на український народ і українську державу.
* Газети датовано за старим стилем
