Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Солдат Сергій був мобілізований у квітні 2022 року. Хлопець, якій раніше працював у магазині Duty Free в Харківському аеропорту, самостійно прийшов у територіальний центр комплектування та соцпідтримки з проханням призвати у ЗСУ. Враховуючи відсутність досвіду військової служби, спочатку пройшов кількатижневий курс підготовки у навчальному центрі, а згодом потрапив у окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого.
— Коли у березні росіяни намагалися захопити Харків, я з родиною залишався у місті, — пригадує Сергій. — У мене немає власного авто, тож ми не встигли вчасно евакуюватися. Під час нашої першої спроби на вокзалі були величезні черги, над ним пролетів ворожий літак, почалася паніка і потрапити до потягу ми не змогли. Я зміг вивезти дружину та з маленьку дитину з міста лише на початку квітня. Після того як родина перетнула кордон, я одразу пішов у військкомат. Зараз у нашій квартирі мешкають рідні з одного деокупованого населеного пункту, знищеного «руським миром», які залишилися без даху над головою.
За кілька місяців служби хлопець вже встиг пройти шлях від звичайного стрільця до командира бойової машини піхоти та взяти участь у боях за звільнення рідної Харківщини.
— Я брав участь вже у багатьох боях, зокрема і стрілецьких, де відстань від тебе до ворога обчислюється усього кількома десятками метрів, — розповідає військовий. — Найважчий для мене у емоційному плані бій відбувся наприкінці червня на Донеччині. Того дня росіяни підійшли до наших позицій на відстань близько 40-50 метрів. Я чув їхні голоси та бачив обличчя. Ми змогли відбити їхню атаку, однак й самі зазнали втрат. Мого побратима було важко поранено, я надав йому допомогу — на жаль, він не вижив…
Наразі Сергій продовжує воювати на рідній Харківщині, але каже, що для нього дуже важливо звільнити всю Україну.
Фото автора
