Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
На Луганщині ворог цілодобово завдає ударів по передових позиціях українських захисників, намагаючись прорвати лінію оборони. Українські захисники контратакують противника, нищать його живу силу й техніку, склади з пальним та боєприпасами. Низку позицій на околицях Білогорівки утримають десантники окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Вчасно розкрити плани ворога та влучно завдати йому вогневого ураження допомагають малі нічні БПЛА, що оснащені тепловізійною камерою. Ворожу техніку й піхоту вони здатні бачити в суцільній темряві — саме вночі ворог проявляє найбільшу активність на цій ділянці фронту.
Близько третьої години ночі висуваємось на позицію для запуску квадрокоптера. Оператор безпілотних літальних апаратів Микола навчався польотів на спеціальних курсах в окремому артилерійському дивізіоні, до цього був водієм — номером кулеметної обслуги.
Хлопець розповідає, як опановував нову для себе спеціальність.
«Не одразу я почав займатися цією справою, також стояв на позиціях, виконував іншу роботу, згодом мене помітили й призначили на цю посаду.
У цій роботі цікавість завжди полягає в тому, щоб на власні очі побачити, як по виявлених цілях працюють артилерійські підрозділи, як працює наша піхота. Завжди приємно спостерігати, коли все складається чудово. Складність у цій роботі — ворожа протидія.
З досягнень є знищений ворожий танк, БТР, групи піхоти — як вдень, так і вночі. Файно привітали велику групу піхоти на Новий рік. Корегування вогню нашої артилерії, контрбатарейна боротьба за допомогою БПЛА, виявлення ворожих позицій перед наступом нашої піхоти.
Доводилося працювати й з малими ударними дронами — скидати ВОГи, гранати. Дрони-камікадзе ще не опановував, але бачив їхню роботу на власні очі — дуже ефективна річ», — розповідає дорогою хлопець.
Невеличкий квадрокоптер спритно робить вертикальний зліт і нечутно зникає у темряві. Зірок не видно, так само як і жодного штучного вогника на обрії. Лише заграви «виходів» і «прильотів» та пожеж від них.
«Пташка», про яку часто й багато можна почути в ефірах радіоперемов рот та батальйонів, зависає у нічному небі.
На екран смартфона транслюється відеосигнал з камери дрона. На тлі чорно-білого зображення елементів ландшафту яскраво світяться об’єкти, що випромінюють тепло: силуети людей, звірів, обриси опалених будинків, нагрітих двигунів. Також на екрані відображаються дані про політ і точні координати виявлених цілей.
За час нашого чергування над визначеною ділянкою активності ворога виявлено не було, дрон повертається для заміни батареї та отримання наступного польотного завдання.
Микола родом із Житомира, йому 26 років, строкову військову службу проходив близько шести років тому. У війську з початку повномасштабного вторгнення. До цього працював на звичайній роботі, збирав електропроводку для автомобілів.
«Війну зустрів, як їхав на роботу: розпочалося бомбардування Озерного, що неподалік Житомира. Разом із друзями, з якими потоваришував під час проходження строкової військової служби, вирішили, що зараз не час відсиджуватися вдома. Оскільки строкову службу я проходив у Головному управлінні розвідки, то в мене була чудова підготовка, я цілком усвідомлював, куди я їду і що тут потрібно робити. Як використовувати засоби зв’язку — ті ж Harris та Motorola, як їх налаштовувати, тобто з перших днів міг бути корисним у конкретних справах. Багато в чому мене не потрібно було навчати: та ж вогнева підготовка, базова тактика на полі бою — багато часу не знадобилося, щоб згадати все це», — говорить Микола.
Він також згадує про нещодавню поїздку додому й ділиться враженнями від короткої відпустки. Дивується безтурботному й розміреному ритму життя сьогодення, яке прийшло на зміну виру подій лютого-березня, коли покидав рідне місто. Про порівняння світів, у яких живуть знайомі й сусіди в Житомирі з реаліями, в яких виконують завдання оборонці Білогорівки, — й казати годі. Микола говорить, що вражений цим дисонансом, але погоджується: саме за збереження цінностей цього звичного способу життя та скорішого повернення у свої мирні міста сьогодні пліч-о-пліч стоять і б’ються українські десантники, піхотинці, артилеристи та маленькі нічні дрони, які все й завжди бачать.
