Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
російські пропагандисти часто порівнюють сучасну російську агресію проти України з подіями часів Другої світової війни, не розуміючи, що кожним таким порівнянням нагадують про подібність російської федерації до третього рейху, а владіміра путіна до адольфа гітлера. І тоді, і нині очевидний агресор сподівався на бліцкриг і навіть підступав до столиці жертви нападу, однак зазнав поразки і змушений був ганебно відступити, втягнувшись у програшну для нього затяжну війну. Сьогодні історичний календар нагадує про ще одну подібність двох війн, оскільки заходи, до яких вдаються нині очільники російській федерації, є калькою з дій нацистів рівно 80 років тому – у січні 1943 року.
80 років тому, 13 січня 1943 року, адольф гітлер видав секретний указ про обов’язкову повну зайнятість чоловіків і жінок на захисті рейху, який також називають указом про тотальну або загальну мобілізацію. Вдатися до таких заходів нацистський фюрер був змушений після важких втрат під час Сталінградської битви. До вермахту планували залучити 500 тис. чоловіків віком від 16 до 65 років, замінити яких на робочих місцях мали жінки віком від 17 до 45 років.
Програючи у війні й зазнаючи тяжких втрат на фронті, російське керівництво переводить економіку країни на військові рейки і вдається до заходів з масової мобілізації військовозобов’язаних. Як повідомляло Головне управління розвідки Міністерства оборони України, після 15 січня в рф заплановано почати чергову хвилю мобілізації, а вже з 9 січня фсб розіслала до прикордонних управлінь рф наказ обмежити виїзд за кордон «громадян, які мають висновок про готовність до воєнної служби з категорій «А», «Б» і «В»». До лав загарбницької російської армії планують мобілізувати 500 тисяч військовозобов’язаних, внаслідок чого чисельність збройних сил російських агресорів, з урахуванням стратегічного резерву, сягне близько 2 млн осіб.
Привчати німців до думки про те, що війна буде тривалою і жорстокою, потребуватиме тотального напруження сил усього суспільства та готовності відмовитися не лише від звичного комфорту, але й покласти на вівтар перемоги власне життя, нацистська пропаганда почала ще до видання указу фюрера. Головний пропагандист рейху йозеф геббельс опублікував у тижневику «Дас рейх» статтю, в якій прямо звинувачував частину німців у пасивності та небажанні відмовитися від звичного комфортного життя заради інтересів рейху. «Певна частина німецького народу дуже береже себе», – наголошував він, попереджаючи, що відтепер ніхто у країні не матиме більше жодних прав і свобод, якщо не виконуватиме вимог тотальної мобілізації.
Сучасний послідовник і божевільний продовжувач справи геббельса російський пропагандист владімір соловйов мало не тими самими словами звинувачує громадян росії, не готових гинути на несправедливій війні проти України. Заявляючи, що життя людини надто переоцінене в сучасному світі в цілому й у росії зокрема, він намагається нав’язати російському суспільству ідею «священної війни» буцімто для захисту росії. Втім, соловйов вперто не хоче визнавати, що в сучасній війні проти України російська федерація наслідує не срср, який справді чинив відсіч нападу нацистів, а третій рейх – головного агресора Другої світової війни.
Тож російську федерацію чекає той самий шлях, що і нацистів вісім десятків років тому – від бліцкригу або, в сучасному російському випадку, «спецоперації» силами кадрової армії – до мобілізації та, зрештою, неминучої поразки.
