Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
— Переправа десанту необхідна при форсуванні водних перешкод. Від оперативності перекидання військ залежить успіх будь-якої операції. Піший десант перейти річку вбрід не зможе. Колісній техніці, якщо вона не плаває, проїхати не вдасться. Це час, а час — це дуже цінна річ на війні. Тому наша робота полягає в тому, щоб скоротити його для десанту. Чим швидше вони займуть свою позицію — тим швидше буде виконана робота, — розповідає командир машини старший сержант окремого полку Сил підтримки ЗСУ Дмитро.
Після 14 років армійської служби, 8 з яких у Державній прикордонній службі та 6 років у ЗСУ, чоловік вирішив завершити військову кар’єру. Майже 3 роки він вів розмірене цивільне життя.Виховував з дружиною трьох дітей, працював, будував плани на майбутнє. Але з широкомасштабним вторгненням на плечі Дмитра звалились неочікувані зміни.
— Я не вірив у те, що війна буде в таких масштабах. Думав, що буде загострення на той час майже восьмирічної річної війни на сході України. Та вночі 24 лютого ми з дружиною прокинулися від гулу літаків. На ранок уже побачили в новинах, що росія завдала ракетно-бомбових ударів по наших містах, — ділиться спогадами чоловік.
Дмитро не став зволікати й чекати на повістку, безпечно облаштував будинок та сховище для сім’ї і пішов до територіального центру комплектування.
— У перші дні широкомасштабної війни центри були переповнені чергами. Спочатку для мене не знайшлось місця за посадою, потім я намагався долучитися до ТрО і врешті-решт мені вдалося потрапити у свій рідний полк на ту ж посаду, яку я обіймав під час проходження служби за контрактом, — розповідає чоловік.
Втягнутися у роботу Дмитру було нескладно. Повернення в кабіну бойової машини було, як зустріч зі старим добрим другом.
— Забути навики керування неможливо — вони приходить з досвідом. Це як з катанням на велосипеді: якщо колись навчився, то в будь-який момент ти сядеш і поїдеш, — говорить воїн.
Старший сержант зізнається — під обстріли потрапляють нечасто, хоч випадки й траплялися. Працюють швидко, злагоджено, у будь-яку пору доби та за будь-якої погоди там, де найбільше потрібні.
Бойова машина підрозділу Дмитра, хоч і старенький, але жвавий транспортер. Потужний двигун «польового Uber-а» та здатність плавати дозволяє перевозити до 75 бійців або легкий БТР по будь-якій місцевості: багнюці, болотам, воді.
Дмитро розповідає, що вони з механіком-водієм чудово доповнюють один одного: старший сержант покладається на великий водійський досвід свого підлеглого, а той — на керівні здібності свого командира.
За час виконання бойових завдань воїни встигли попрацювати з багатьма підрозділами. З деякими навіть поріднилися.
Щомиті чоловік думає про свою родину.
— Обов’язково зідзвонюємося з дружиною та дітьми, сумуємо одне за одним. Моя сім’я вірить у ЗСУ, як і решта українців. Їхня віра та підтримка мотивує та наближає перемогу, — підсумовує Дмитро.
Фото Дмитра Завтонова та з особистого архіву Дмитра
