Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
105 років тому, 12 січня 1918 року, відбулась важлива подія, яка дозволила Центральній Раді проголосити незалежність Української Народної Республіки. Того дня на мирних переговорах у Бересті (Бресті-Литовському) українську делегацію, надіслану Генеральним Секретаріатом УНР, було визнано правомочним представництвом самостійної української держави.
Переговори у Бересті, що тривали від грудня 1917 року до початку березня 1918 року, відіграли надзвичайно важливу роль у модерному українському державотворенні. Важливим став не лише підсумковий мирний договір про припинення війни між УНР та державами Четверного союзу, але й сам переговорний процес. Саме під час нього українська делегація переконала представників австро-угорсько-німецького блоку в необхідності визнання незалежної Української Народної Республіки.
…коли Германія буде мати офіціальне повідомлення від українського правительства про те, що «совет народных комиссаров» воно не вважає правительством всієї росії, тоді Германія не буде говорити з делегацією «совета народных комиссаров» про українські справи. (Протокол засідання Генерального секретаріату 20 грудня (7 грудня за старим стилем) 1917 року).
Уже на початку грудня 1917 року Микола Левицький і Юрій Гасенко, відряджені Центральною Радою для участі у переговорах про перемир’я у Бересті, звітували Генеральному Секретаріату та Малій Раді Української Центральної Ради про те, що німецькій стороні відомо про проголошення Третім Універсалом Української Народної Республіки. Однак оскільки від української сторони Німеччина не отримувала жодних офіційних документів, то й не мала змоги вести з нею переговорів, зосередившись на перемовинах з радою народних комісарів як урядом росії. При цьому генерал Макс Гофман запевнив, що Німеччина припинить обговорювати з представниками росії українські питання, щойно український уряд офіційно повідомить про те, що не вважає раднарком урядом, повноважним керувати всією територією колишньої російської імперії.
Цікаві деталі розмови з Максом Гофманом передав у своєму звіті Малій Раді Юрій Гасенко. За його словами, німецького генерала цікавив насамперед стан української армії, її військова спроможність. Вочевидь, як досвідчений військовий і державний діяч Гофман чудово розумів, що проголошення самостійної української держави зможе стати доконаним фактом лише у тому разі, якщо Україна буде спроможна захистити себе силою зброї.
Більше всього німці цікавились українською армією, порядками і родом зброї. … Приводжу приклад розмови з генералом Гофманом. Генерал питає: «Яка ваша кавалерія?», «Яка зброя?», «Хто у вас козир?».
«Козир — наша щира любов до рідного краю і народу. По роду зброї — всі ми однакові, — відповів д. Гасенко.
Гофман питає: «Чи українська армія дисциплінована?»
Гасенко відповів, що дисциплінована.
— А чи може вона виступити активно?
— Поскільки вона дисциплінована, постільки і активна.
(Доповідь делегації з Бреста на засіданні Малої Ради 8 грудня 1917 року (цитовано за публікацією в газеті «Нова Рада» (Неділя, 10 грудня 1917 року. № 205. С. 2)).
На підставі отриманої інформації Генеральний Секретаріат ухвалив рішення направити на переговори власну делегацію, яка мала діяти окремо і незалежно від делегації раднаркому:
Постановлено: послати в Брест мирну делегацію Генерального секретаріату, незалежно від делегації Совіта народних комісарів. Негайно по радіо передати останню ноту Генерального секретаріату до воюючих і нейтральних держав. Повідомити Любинського, що в Брест виїжджає самостійна делегація правительства Української Народної Республіки (Протоколи засідань Генерального секретаріату 24–25 (11–12 за старим стилем) грудня 1917 року).
Перша попередня зустріч делегації УНР з представниками Німеччини та Австро-Угорщини відбулась у Бересті вже 6 січня 1918 року. На ній член української делегації Олександр Севрюк повідомив, що має доручення передати очільнику німецької делегації ноту українського уряду із заявою про незалежність УНР. У датованих 6 січня 1918 року спогадах міністр закордонних справ Австро-Угорщини Оттокар Чернін писав:
Сьогодні почалися перші наради з українськими делегатами. … Українці дуже відрізняються від російських делегатів. Вони… значно більше цікавляться своєю батьківщиною і дуже мало — соціалізмом. Вони, по суті, не цікавляться росією, а винятково Україною, й усі їхні старання скеровані на те, щоб як можна швидше емансипувати її. … Вони прагнули того, щоб ми визнали їхню незалежність, щоб вони могли підійти до більшовиків з цим fait accompli (доконаним фактом. — Авт.) і змусити їх прийняти українців як представників рівноправної держави…
Завдяки твердій послідовній позиції, проявленій упродовж кількох наступних днів, українській делегації вдалося досягти бажаного. Вирішальним стало перше пленарне засідання 10 січня, під час якого голова української делегації генеральний секретар Всеволод Голубович заявив, що Українська Народна Республіка, спираючись на Третій Універсал Центральної Ради, стверджує свою суб’єктність на міжнародній арені і заявляє про самостійну позицію на мирних переговорах. Зрештою представники держав Четверного союзу вирішили офіційно визнати українську делегацію.
Відкриваючи 12 січня 1918 року засідання, міністр закордонних справ Австро-Угорщини Оттокар Чернін зробив офіційну заяву від імені держав Четверного союзу, визнавши делегацію УНР повноправним учасником переговорів. Формальне ж визнання Української Народної Республіки як самостійної держави запланували засвідчити у тексті мирного договору:
…делегації Четверного союзу ознаймують наступне — ми признаємо українську делегацію самостійною делегацією і правомочним представником Української Народної Республіки, формальне ж признання чотирма союзними державами Української Народної Республіки самостійною державою буде зазначено в мирному договорі!
Засвідчена на найвищому рівні готовність визнати незалежність Української Народної Республіки державами Четверного блоку створила сприятливі умови для проголошення незалежності УНР, оскільки гарантувала визнання новопосталої суверенної держави. За таких умов Центральній Раді було значно легше наважитися на проголошення незалежності. З огляду на це визнання української делегації державами Четверного союзу було справжнім тріумфом української дипломатії і черговим важливим кроком на шляху українського державотворення.
