Усі відстрочки від призову зі сталими підставами тепер продовжуються автоматично в Резерв+. Також відстрочку можна буде оформити чи продовжити офлайн в центрах надання адміністративних…
Голова Хмельницького осередку ГО «Спілка Молоді України», лауреат премії Верховної Ради України за внесок молоді в розвиток парламентаризму та місцевого самоврядування, колишній добробатівець — такими досягненнями може похвалитися не кожен чоловік поважного віку. Проте, всі вони належать бойовому медику одного з підрозділів Харківської окремої бригади територіальної оборони молодшому сержанту Максиму Бевзі, якому… лише 19 років.
У 15 років очолив Хмельницький осередок ГО «СУМ»
— Для мене поняття патріотизм є самим життям, — каже воїн ЗСУ. — Так вже мене виховали батьки, які, скільки себе пам’ятаю, брали мене на всі заходи, організовані «СУМ». Поступово я сам став займатися вихованням дітей та молоді у військовому та християнсько-патріотичному руслі.
Уже в 15 років Максим Бевза володів певними лідерськими якостями, і тому йому доручили очолити Хмельницький осередок ГО «Спілка Молоді України».
— Не скажу, що я завжди мріяв про кар’єру військового. Просто моє становлення як особистості пройшло в роки російсько-української війни. Тому морально готував себе та однодумців до значного погіршення ситуації на фронті, що сталося 24 лютого 2022-го, і необхідності стати на захист України, — пригадує армієць.
24 лютого прокинувся від роботи ворожої артилерії
Після школи юнак обрав спеціальність фахівця з туризму та вступив до Міжрегіональної академії управління та права. Паралельно із цивільним навчанням влітку 2021 року Максим пройшов спеціальні курси з тактичної медицини на Дніпропетровщині в розташуванні медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри».
— Для мене це було вкрай потрібною справою. Адже я постійно думав, як можу допомагати Збройним Силам України. По завершенню курсів одразу став проситися на фронт, але мені тоді ще не було 18 років і тому постійно відмовляли, — розповів хлопець.
У перше бойове відрядження його направили на початку лютого 2022-го. Буквально за тиждень до широкомасштабного вторгнення росії в Україну він із друзями по добробату «Госпітальєри» прибули на Донеччину.
— Ми розташувалися на найгарячішій на той час ділянці лінії фронту — поблизу Мар’їнки. Роботи в нас було не так вже й багато. Проте добре пам’ятаю, що повітря поступово наповнювалося атмосферою великої війни та жаху, що несли на нашу землю окупанти, — ділиться патріот України.
24 лютого медбрат Бевза прокинувся о 5-й ранку від численних вибухів. Здавалося, що росіяни стріляли з усього, що в них є, не жаліючи боєприпаси. Довелося із підрозділом перебазуватися до іншого місця. Згодом добробат прибув на Дніпропетровщину, і наймолодшому з медперсоналу наказали їхати додому.
Вистачило кількох секунд, щоб обрати місце служби
Повернувшись до рідного Хмельницького, Максим став шукати можливість приєднатися до Збройних Сил України. Один із друзів запропонував 18-річному хлопцеві долучитися до Харківської окремої бригади тероборони як бойовий медик. Максиму вистачило лише кількох секунд, щоб подумати над пропозицією, і вже наступного дня через свій районний ТЦК та СП призвався до війська.
— До березня 2022-го жодного разу не був у Харкові. Чесно кажучи, й моя військова підготовка на той час була не на висоті. Натомість я чітко усвідомлював, що це один із найголовніших напрямків наступу окупантів. Останнє й підштовхувало мене швидко вчитися та під ворожими обстрілами рятувати побратимів, — пояснив він.
Як пригадує харківський тероборонець, московити тоді дуже близько підійшли до обласного центру. Проте наші захисники та захисниці змогли зруйнувати їхні плани на кшталт «захопимо за три дні», завдати їм колосальних втрат та змусити відступати назад, кидаючи бронетехніку і зброю.
У голові тримає десятки варіантів проведення евакуації
— Окрім медичної валізи, моє бойове екіпірування майже нічим не відрізняється від інших воїнів. Проте мій мозок постійно аналізує та вираховує десятки варіантів проведення евакуації у разі появи пораненого. До цього часу я пройшов низку курсів та практичних занять з тактичної медицини. Тому мені це не важко робити, — пояснив він.
Надаючи домедичну допомогу постраждалим, хлопець намагається всіляко відволікти їх. Приміром, запитує про довоєнне життя, розказує історії чи говорить про свої уподобання.
— У мене був один випадок. Якось у перші тижні служби під час роботи із важкопораненим армійцем більше налякався я, ніж він. Останній це добре побачив і, знаючи про мій юний вік, став мене якось заспокоювати. Смішний анекдот про путіна в мить розрядив тоді важку ситуацію. Ми добре посміялися, і я зміг швидко зосередитися на головному, — згадує молодший сержант Бевза.
За майже рік служби Максим вже чималого навчився і йому доручають проводити заняття з медиками-новобранцями.
— Мій девіз: «Вогонь запеклих не пече!» У найскладнішу мить бойових дій думаю лише, як врятувати хлопців та дівчат. Страх це нормальне явище, але я ніколи не даю своїм емоціям заволодіти розумом. У нашому підрозділі кожен виконує свою функцію та діє як один механізм, налаштований тільки на перемогу над ворогом, — каже воїн ЗСУ.
Щиро вірить у розвиток демократії в Україні
Варто сказати, що армієць ніколи не зупиняється на досягнутому та прагне чогось більшого. Тому наприкінці минулого року він брав участь у конкурсі на премію Верховної Ради України за внесок молоді в розвиток парламентаризму та місцевого самоврядування. З декількох сотень учасників, журі обрала лише 10 чоловік — і серед переможців був Максим.
— У роботі, що була відправлена на конкурс, я розповів про себе та виклав бачення майбутнього нашої України, де демократія має знаходитися в пріоритеті роботи будь-якого посадовця. Адже ми — європейці та частина цивілізованого світу. Цим й маємо керуватися під час захисту своєї країни та в побудові місцевих органів самоврядування, — вважає він.
Наприкінці грудня заслужену нагороду із щирими побажаннями вручив йому голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук. То було великою честю для Максима і поки що виступає головним досягненням в його житті.
Вдома на хлопця чекають батьки та молодші брат із сестрою. Вони дуже пишаються досягненнями воїна ЗСУ. Дівчина ж Ольга своїми теплими словами всіляко підтримує нареченого та з нетерпінням чекає на повернення після остаточного вигнання окупантів з української землі.
— Наша Харківська бригада тероборони виступає певним монолітом у фортеці Сил оборони України, через який окупантам не пробитися. Ми є однією дружньою командою, де всі патріоти. Останнє додає мені сил перед кожним боєм і заряджає на перемогу, — насамкінець зазначає молодший сержант Бевза.
Фото автора та з архіву Максима Бевзи
