Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 23 серпня 2024…
Анатолій із позивним «Торба» — командує підрозділом піхотинців, що беруть участь у боях за Бахмут.
— Від 24 лютого, моменту широкомасштабного вторгнення російських окупантів, я не мав жодного, хоча б відносно спокійного дня. Призов на службу, потім формування підрозділу фактично з нуля. Бої на південному напрямку. Це виснажує. А ось те, що дійсно вибиває землю з під ніг — загибель побратимів. Я пам’ятаю обличчя кожного. Імена, місця народження, характери… Кожен із них — Українець з великої літери. І ми зробимо усе, аби їхня жертва не була марною, — говорить офіцер. — Окупантам буде «торба»!
Під Бахмутом піхота веде важкі бої. Подекуди, на відстані кидка ручної гранати. А московські загарбники кидають у бій все нові партії гарматного м’яса. Серед ворожих сил не бракує колишніх «зеків», яких приватна військова компанія «вагнер» вербує поміж в’язнів.
— Я цю публіку розпізнаю на раз, — говорить «Торба». — Недарма ж бо пропрацював 15 років у МВС. Від звичайного опера і до начальника райвідділу. Щоправда, довелося піти з посади, бо не пройшов люстрацію. Що ж, тепер ловлю злочинців тут. Хоча цим вже ні прокурор, ні суддя не допоможуть уникнути покарання.
Офіцер каже, що його піхотинці вмотивовані бити ворога. Адже усі прагнуть якнайшвидше здобути Перемогу.
— Це єдиний шанс закінчити війну. Цей ворог не розуміє переговорів, приймає їх за слабкість. Тому єдиний варіант для нас — здобути Перемогу, вибити ворогів за межі України. Тільки тоді буде мир. А ми займемося тим, що робили до війни. У мене, до прикладу, є друга вища освіта. Крім юридичної, я ще й інженер-дорожник. Буду відновлювати те, що було зруйновано, та будувати нові дороги, — говорить він.
