«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Як і мільйонів українців, ранок 24 лютого застав Дмитра зненацька. Поруч — дружина та дві маленькі донечки, а за вікном — війна, все гримає, ракети вибухають… Що робити за таких обставин главі сім’ї? По-перше, треба було заспокоїти рідних, що, як міг, і робив наш герой. А згодом необхідно було ухвалювати важливе життєве рішення. І Дмитро його ухвалив, ставши на захист своєї родини та своєї України.
На початку війни став волонтером
До початку широкомасштабного російського вторгнення він, випускник Харківського національного університету внутрішніх справ та юрист за фахом, вже близько восьми років керував компанією, що спеціалізувалася на реалізації опалювального та водонагрівального обладнання. Бізнес розвивався, адже бойлери, газові колонки та котли завжди мали попит у покупців. Але для 33-річного приватного підприємця 24 лютого стало точкою неповернення, або точкою відліку, остаточно розділивши його життя на «до» та «після» початку війни.
— До 2022 року я у війську не служив. Не гадав, що росіяни здійснять такий підступний широкомасштабний напад, та, звісно, морально-психологічно до такого розвитку подій був не готовий. Ба більш, що, як кажуть, в мене на руках були дві маленькі доньки: 10-річна Олеся та Аліса, якій виповнилося лише два рочки. Страшно було за них. Але й сидіти, склавши руки, не міг. Тому одразу зайнявся волонтерською діяльністю, забезпечуючи всім необхідним підрозділи Національної гвардії України, що дислокувалися в нашому місті, — розповів «Одіссей».
«Одіссей» — це позивний, який чоловік дістав уже після того, як потрапив до війська. А наприкінці лютого та навесні минулого року всі думки й справи Дмитра були зосереджені на допомозі нацгвардійцям, яких він забезпечував продуктами, речами, генераторами, бензопилами та іншим необхідним обладнанням, — тим, без чого для надання відсічі російському агресорові захисникам Сумщини було не обійтися.
Шляхом батька та брата
— Але в якийсь момент я зрозумів, що мій потенціал на цій благородній волонтерській ниві вичерпується. А ще на мене дуже вплинули криваві події у Бучі та Ірпені. Масові вбивства цивільного мирного населення… Це ж справжні звірства — воєнні злочини проти людяності, що не мають строку давності. Тож, попри те, що необхідно було залишати двох маленьких неповнолітніх дітей на дружину Аліну, я все-таки вирішив, що зі зброєю в руках буду для країни кориснішим. Ба більш, що рівнятися мені було на кого: це мій батько-десантник Володимир Іванович, який звільнився зі служби прапорщиком і за радянських часів ніс службу в Афганістані, та мій старший двоюрідний брат-сержант Віталій, який зустрів початок широкомасштабного російського вторгнення, перебуваючи в лавах однієї із мотопіхотних бригад, — загадав «Одіссей».
Він і сам мріяв стати піхотинцем та служити поруч зі своїм братом. Але в місцевому територіальному центрі комплектування Дмитрові запропонували посаду артилериста, і 8 травня мобілізованого за власним бажанням чоловіка відрядили до відповідного Навчального центру на Львівщину.
Там навчали швидко й ефективно. За три тижні Дмитро опанував фах і навідника, і командира гармати, досконало вивчаючи теорію та здійснюючи практичні стрільби зі 152-мм причіпної гармати-гаубиці Д-20.
Нехай і в умовах, максимально наближених до бойових, але там, на Львівщині, майбутній командир гармати все ж таки виконував навчальні стрільби. А вже за лічені тижні після закінчення «учебки» він у складі окремої артилерійської бригади ВМС ЗС України опинився там, де й влітку минулого року, й сьогодні найважче — у политому кров’ю, але незламному місті-фортеці Бахмуті.
У боях за Бахмут
— У район Бахмута ми прибули наприкінці червня. За розподілом я потрапив на посаду номера обслуги 155-мм причіпної гаубиці іноземного виробництва М777. Порівнювати її з радянською Д-20 — це все одне, що проводити паралель між «Мерседесом» та «Жигулі». Звісна річ, перевага за іноземним озброєнням. М777 або, як ще її називають — «Три сокири», легша, мобільніша та ефективніша. Вона виготовлена зовсім з іншого металу. У цій гарматі й вага, і далекобійність вирізняються в кращий бік. Її і згорнути можна швидше та здійснити «перекат» на інше місце. Як кажуть, нема на що скаржитися. Треба тільки завзято працювати та влучно уражати ворожі цілі, — каже Дмитро.
Там, під Бахмутом, за добу таких «перекатів», йому іноді доводилося здійснювати до двадцяти та вистрілювати близько ста снарядів. Ну а найважче, звісно, було в перші дні перебування на гарячому сході, коли все навколо гримає, а ти навіть ще не розумієш: звідки летить снаряд і хто веде вогонь — свої або ворог.
— Але з часом ти адаптуєшся та починаєш орієнтуватися — чий це був «вихід» та з якого озброєння зроблений постріл. Бахмут є Бахмут… Там тривали інтенсивні бої і влітку минулого року й дуже гаряче сьогодні. Перебуваючи на Донеччині, ми відпрацьовували як по живій силі й техніці рашистів, так і вели з ворогом запеклу контрбатарейну боротьбу, — згадав про своє бойове хрещення командир гармати.
Цю відповідальну посаду Дмитро обійняв вже після повернення зі східного напрямку. А мужньо захищаючи незламний Бахмут упродовж майже двох місяців, він спочатку був номером обслуги, а згодом — навідником.
Звільнення Херсонщині
Наприкінці серпня вище командування ухвалило рішення про передислокацію артбригади на не менш відповідальний південний напрямок. Не давши ворогу пройти на Донеччині й гідно виконавши свій обов’язок, змінив місце дислокації й змужнілий та загартований в боях розрахунок матроса «Одіссея». А вже 2 вересня він обійняв посаду командира гармати.
Передислокація бригади було продиктовано необхідністю. Адже на той час тривала підготовка до нашого контрнаступу з метою звільнення Херсонщини. А хто, як не вони — набувши в боях за Бахмут неоціненого досвіду артилеристи — мали забезпечувати його ефективне проведення, використовуючи свої потужні гармати?..
І вони забезпечували, методично день за днем та ніч за ніччю, знищуючи ворожі цілі та примушуючи ворога відступати. Адже лише звичайними снарядами ця гармата здатна уражати ціль противника з відстані до 25 км, а високоточними — до 40 км.
Ось так і придушував упродовж понад двох місяців опір ворога розрахунок «Одіссея», розпочинаючи вести вогонь з мінімально ефективної відстані ураження сил і засобів рашистів та поступово розвиваючи свій успіх.
— Під нашим вогневим натиском ворог, звісно відступав. Зазнаючи втрат в живій силі, загарбники намагалися відтягувати свою вцілілу техніку в глибину оборони. Але не на ту відстань, на яку не здатні вразити наші, зокрема і високоточні снаряди. Тому противник й далі зазнавав втрат у техніці, — розповів Дмитро.
Після визволення правобережжя Херсонщини, роботи в артилеристів на південному напрямку трохи поменшало. Поменшало, але залишилося ще багато. Адже попереду ще звільнення лівобережжя та населених пунктів Запоріжжя, Луганщини, Донеччини та деокупація Криму.
— А знаєте, коли по-особливому відчуваєш результат своєї роботи? Це, приміром, тоді, коли після звільнення міста, селища або села, ти приїжджаєш туди по службових справах і бачиш, як люди вставляють вікна, перекривають дахи, привітно вітаються та усміхаються тобі. В таку мить ти усвідомлюєш, що їхнє життя налагоджується й відновлюється. А також радієш від того, що в цьому є і твоя заслуга, — поділився думками «Одіссей».
Як Дмитро у Німеччині досвідом ділився
Правобережжя Херсонщини було звільнено від російських загарбників у середині листопада. А приблизно за місяць до цього «Одіссея» відрядили на нетривале навчання до Німеччини.
Навіщо? Тривала підготовка до контрнаступу. А на озброєнні бригади є ті самі «Три сокири», здатні вести вогонь високоточними артилерійськими снарядами Excalibur.
— Завдяки системі наведення за допомогою супутникової навігації прицільна дальність цього снаряда становить близько 40 км, а похибка дорівнює лише кілька метрів. Вражаючі характеристики! Ось нам трьом із частини й доручили набути досвіду щодо програмування цього снаряда у Німеччині, — каже Дмитро.
За його словами, навчання на німецькій землі тривало лише чотири дні, але було досить продуктивним, бо свій досвід передавали закордонні розробники відповідного обладнання.
— Ми навчалися у форматі обміну досвідом й думками. З одного боку ми, українські військові, які вже набули неабиякого практичного досвіду щодо застосування високоточних снарядів. А з іншого — вони, іноземні розробники потужних боєприпасів та програмованої системи наведення . У такий спосіб і тривали заняття, під час яких нас озброювали теорією, а ми ділилися з партнерами нашими практичними здобутками. Чи отримав я від цього закордонного відрядження користь? Так, і велику. Адже одна справа, коли ти вчишся наводити снаряд на ціль самотужки. І зовсім інша, коли про всі нюанси роботи обладнання тобі розповідають справжні фахівці. А ми, артилеристи, завжди маємо працювати під гаслом: «Один снаряд — одна знищена ціль!», що, власне, й доводимо своїми діями впродовж цієї понад десятимісячної боротьби з російськими агресорами, — підсумував командир гармати на псевдо «Одіссей».
Підпорядкований Дмитру розрахунок — це друга його родина, де від дій кожного — заряджаючих Леоніда та Олександра, навідника Валерія, номерів обслуги Володимира та Михайла, водія В’ячеслава та помічника навідника Олександра — залежить успіх ураження цілей противника з потужної М777, вогонь із якої завдяки вмілим діям цих людей щодня стає більш ефективнішим, а тимчасово окупована територія вільною від окупантів.
На знімках: командир гармати М777 матрос Дмитро на псевдо «Одіссей»
Фото Дмитра Завтонова
