Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Сергій, на псевдо «Їжак», розпочав воювати у 2014 році в одному з добровольчих батальйонів.Після боїв за Іловайськ вирішив повернутись до цивільного життя. Певний час працював на підприємстві, а у 2015-му вступив на заочне навчання до Національної металургійної академії України. Та події у країні не дозволили йому довго бути цивільним. Уже наступного року він підписав контракт із ЗСУ та потрапив у окрему повітрянодесантну Січеславську бригаду.
«Їжак» каже, що за роки війни в нього вже з’явилося кілька «днів народження».
– 27 вересня 2022 року ми тримали позицію неподалік Мирного. Мої хлопці побачили ворожий «КамАЗ», ми його підпустили ближче та знищили із звичайного стрілецького озброєння, – розповідає Сергій. – Коли я з «Доком» підійшов до машини, то побачив пораненого росіянина. На мою пропозицію перевернутися на спину він не відреагував, тож я потягнув його за плече й одразу почув характерний звук спрацювання чеки гранати. Я вигукнув «Док, граната». До вибуху ми встигли зробити по кілька кроків та впасти на землю, тож залишилися неушкодженими. На наш подив – рашист також вижив. Ми надали йому допомогу та передали іншим хлопцям. Як з’ясувалося, це був російський прапорщик одного з тилових підрозділів. Той день я вважаю своїм черговим днем народження.
На озброєнні протитанкового підрозділу окремої повітрянодесантної Січеславської бригади під керівництвом «Їжака» кілька переносних протитанкових ракетних комплексів: «Корсар», «Фагот», Javelin, а нещодавно завдяки «російському ленд-лізу» з’явився ворожий «Корнет». За цей час протитанкісти знищили вже багато російської техніки, але один із боїв наприкінці вересня запам’ятався найбільше.
– 30 вересня я отримав завдання разом з двома нашими танками перекрити дорогу в районі населеного пункту Ямполівка, що на Донеччині. Ми висунулися на перехрестя та ще навіть не встигли зробити засідку, як з’явився перший «КамАЗ» з невеличкою кількістю піхоти. Наш танчик швидко спрацював по авто, а ми знищили рештки піхоти. Я швидко визначив позиції танків та своїх розрахунків, й ми почали полювання, – описує ті події Сергій. – Тільки зайняли позиції, як з’явилася друга машина, яку ми також знищили. У ній був підполковник із сибірського військового округу рф. За пів години ми знищили третю машину, яка перевозила продукти. Причому влучило в кабіну, а кузов та вантаж залишилися цілими. Ще за пів години ми знищили четверту машину з боєприпасами. Я вже почав жартувати про нову «Чорнобаївку». П’ятим ще через годину на перехрестя приїхав російський «Тигр», якій також тут загинув.
Того дня ворог більше не з’являвся, а наступного ранку хлопці отримали вже інше завдання.
Війна багато що змінює, когось ламає, когось робить сильнішим чи слабшим. Та Сергій вважає, що в будь-якій ситуації не варто забувати про те, що буде завтра. Тож, незважаючи ні на що, навчання не полишав і два роки тому здобув диплом про вищу освіту. Колись у дитинстві він мріяв навчитись грати на гітарі, але все якось залишав на потім. Але роки минали, а потім не наставало. То ж нині у вільний час воїн опановує гітару.
Фото автора
