У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Минулий 2022 рік виявився найтемнішим за всі попередні роки в історії нашої незалежної держави. Карантинні обмеження, фінансові кризи та навіть початок війни 2014 року меркнуть у порівнянні з жахом, який нині вчиняє нацистський режим путінської росії проти України. Життя багатьох з нас кардинально змінилося — хтось мусив утікати від російських обстрілів, рятуючи себе, своїх дітей та батьків, але багато людей взяли до рук зброю, щоби відстоювати своє право на життя на своїй же землі. Як вчинив артилерист 61 ОМБр на псевдо «Самурай».
Стезя життя передбачувана рідко
Чоловік народився та виріс у Херсоні. Після закінчення школи у 2007 році став студентом Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова. На канікулах без діла не сидів, завжди десь працював: на підприємствах, залізниці. Здобувши ступінь бакалавра, юний чоловік вирішив піти на строкову службу в армію. Тож з 2011 по 2012 рік служив у 204 Севастопольській бригаді тактичної авіації.
Після звільнення в запас наш герой шукав себе в інших професіях. Влаштувався на виробництво полістиролу, пропрацювавши пів року на заводі, чоловік вирішив знайти більш високооплачувану роботу. Зібравшись із товаришами, поїхали робочою бригадою у росію займатись лісоповальними роботами.
У череві потвори
Працював він там недовго, та встиг застати події Революції гідності — точніше, інформаційне спотворене сприйняття росіянами силового придушення протестів злочинною владою.
— Тоді я на власні очі побачив роботу російської пропаганди. Мені дзвонили родич і розповідали, що коїться в Україні, а я дивився новини, бувши в росії. Дивувався, як їм вистачає совісті так нахабно брехати й показувати таку реалістичну картинку про бандерівців, у яку пересічній людині було важко не повірити. Вчилися вони у Геббельса на відмінно. А людей там обробляли не на один десяток років. Сподіваюсь, пелена з їхніх очей спаде й вони зрозуміють, хто справжній агресор.
Подалі від «братів»
Повернувшись до України, «Самурай» зрозумів, що «як раніше» вже не буде ніколи, його сприйняття росіян докорінно змінилося. Після анексії Криму почалася війна на сході країни, російська агресія тривала й не збиралась зупинятись.
Чоловікові потрібно було шукати іншу роботу — подалі від «братів». Спочатку він працював на будівництві, а з 2020 році почав цікавитись IT-сферою — і починав з онлайн-продажів. Вивчив англійську мову, почав розвиватися ще більше в IT. У 2021 році чоловік збирався піти на курси, щоб опанувати ще одну мову програмування, але російська агресія перекреслила всі його сподівання…
Затишшя перед бурею
23 лютого 2022 року «Самурай» разом із сім’єю відзначали родинне свято. Перед повномасштабним вторгненням він з родиною дивився новини, брехливі промови путіна, визнання ОРДЛО та реакцію міжнародної спільноти. Як і більшість українців, «Самурай» і його брат відмовилися вірити, що кровожерливий диктатор піде на такий крок, але обидва прикро помилялись.
— О шостій годині ранку подзвонив брат і сказав, що на нас напала росія. Я спочатку не зрозумів, як це, а потім увімкнув новини й побачив, що по Херсону та по всій Україні були завдані ракетні удари. Перше, що подумав — немає іншого вибору, окрім як іти захищати Україну, бо сама собою війна не закінчиться, це мій обов’язок, — поділився спогадами він.
Родичі не хотіли, щоб чоловік ішов, думали почекати й подивитись, що буде далі. «Самураю» важко далося таке рішення, адже весь день він сидів з розумінням того, що хлопці там гинуть, поки він вдома.
Після обіду в новинах з’явилася інформація, що Антонівський міст був під вогневим контролем окупантів, а передові частини вже перетинали Дніпро з напрямку Олешок, де їх стримували Збройні Сили України, зокрема працювала авіація та артилерія.
Товариш «Самурая» бачив розбиті колони бронетехніки та навіть показував фотографії, які власноруч знімав на телефон. У людей ще були надії, що безпрецедентний санкційний тиск зможе зупинити рашистський наступ, але, на жаль, сподівання виявились марними.
Доля у твоїх руках
Ніч була тривожною та безсонною, і наступного ранку о п’ятій годині «Самурай» із зібраною сумкою вже був готовий йти до військкомату. Чоловік вирішив дочекатись товариша з автівкою, який того ж ранку відвозив свого племінника до військкомату, але в той момент виїздив з Берислава, який вже збув по той бік мінливого фронту, тож його так і не дочекався.
Варіанти швидко спливали, і вже наступного ранку після чергової безсонної ночі «Самураю» урвався терпець і він пішки з сумкою пішов шукати свою перепустку до бою. Місто спорожніло: Херсон справляв враження Прип’яті, хіба що без того занепаду, який створив вплив часу в зоні відчуження. Але апокаліптична картина змінилася надихаючим аншлагом у місцевому військкоматі — «Самурай» пригадує, що ця картина зняла відчуття страху та невизначеності, які були так поширені в перші дні повномасштабного вторгнення.
Усіх новобранців вивезли автобусами в іншу область — у групі новоспеченого бійця було близько двохсот людей. Колона уникала автострад та рухалась польовими дорогами, через села, щоб не привертати уваги ворожої авіації. В одному з навчальних центрів місця були переповнені, тому бійці після ночівлі за вказівкою рушили далі. Там, в облаштованому таборі, їх нагодували та почали розподіляти по батальйонах.
Чому вибрав позивний — «Самурай»
— Навчальні центри ломилися від охочих помститись російським потворам. В автобусах не було навіть де стояти. Коли ми їздили з міста в місто, на шляху траплялись мирні жителі. Мене дуже вразило це українське єднання. Наші люди приносили гарячі напої, бутерброди, всіляко підтримували. Я їм дуже вдячний, — розповідає чоловік.
В автобусі наш герой познайомився з хлопцем, який також із Херсонщини. Трималися разом, щоб потрапити до одного підрозділу. І вони потрапили. В окрему механізовану Степову бригаду, в артилерійський дивізіон.
Чоловіка направили в артилерійську розвідку. Там він здобув свій позивний. Чоловік займався східним бойовим мистецтвом та захоплювався культурою Японії.
Винахідливість — як запорука перемоги
Підрозділ «Самурая» був розвідницьким, але тоді вони виконували роль охорони. Чоловікові хотілося розвиватись і надалі — він забажав поглибити свої вміння та попросився на посаду бусоліста, або «планшетника». «Самурай» через своє захоплення IT-технологіями ідеально підійшов для посади й це дало свої плоди.
«Самурай» став старшим зміни — відповідав за гармату, екіпаж та вибір бойових позицій. Воїн разом зі своїм підрозділом розробив тактику, яка дозволила зменшити час на розгортання в декілька разів, а зайві 15-20 хвилин в артилерійських дуелях можуть означати різницю між життям та смертю. І ця тактика працює: за останні місяці втрат у команді «Самурая» не було. І в жодному разі не через брак намагань з боку окупанта.
— По нас були прильоти з «Градів», з «акації», мінометів, танків. У нас була позиція із замаскованою гарматою. Орки знали, що з цієї позиції вівся вогонь і «прощупували» її з мінометів і танків. Але всі живі, і техніка ціла. Попалили трохи позиції, що зеленка вигорала, і це зіпсувало маскування. Нас рятувала оперативність. Навіть коли росіянам вдавалось засікти нас із дронів й завдати удару, то з першого снаряда вони не потрапляли. Після першого снаряда ми швидко збирались і відходили, — розповідає боєць.
На рахунку дивізіону за часи війни набігло дуже багато знищених цілей — танки, САУ, різноманітна техніка, міномети, жива сила. Знищили декілька великих скупчень ворожих сил. Їхня гармата стала справжнім женцем для рашистів.
Херсон, рідний дім
У листопаді українські війська звільнили рідне місто «Самурая». Увесь цей час він не підтримував зв’язку з батьками, щоб не наражати їх на небезпеку. Єдиним шляхом зв’язку з ними було листування з третіми особами з проханням передати коротке повідомлення — «в мене все добре».
Але зараз, коли херсонська земля частково очистилась від російського бруду, він зміг нарешті повернутися до батьків.
— Коли звільнили Херсон батьки раділи, виходили на площу, святкували, фотографії показували мені. Коли приїхав — батьки такі радісні були, плакали, але в мене був мікс з почуттів та емоцій. Я радий був бачити батьків, скучив за ними, але розумів, що це ще далеко не кінець. Коли я побачив рашистські обстріли, моєю першою думкою було те, що треба терміново вивезти брата з дружиною, — ділиться чоловік.
Брата «Самураю» вивезти вдалося, але батьки їхати відмовились — батько не хотів покидати свій дім та господарство. В Херсоні боєць пробув всього день — забрав брата, завітав на три години до батьків, а потім назад, на війну — час розслаблятись ще не настав.
Вперед, до перемоги
Настрій у «Самурая» та його побратимів завзятий, хлопці впевнено готові гнати ворога аж до кордону й навіть далі, якщо буде наказ: рука в артилеристів довга — дістане скрізь. А вже після того можна буде повернутися додому та зітхнути з полегшенням у сімейному колі, з нареченою, яку знайшов під час війни, та з цілою ватагою нових братів, з якими поріднився на лінії вогню, адже дружний колектив — це назавжди.
Загалом, ефективна робота артилерістів неодноразово відмічалась побратимами. Командир 61-ї окремої механізованої Степовї бригади, полковник Сергій Москаленко, дуже високо оцінів фах своїх підлеглих артилеристів, які повністю виконали поставленні завдання на Херсонському напрямку.
Фото Дмитра Завтонова
