Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
80 років тому, 31 грудня 1942 року, відбувся знаменитий Новорічний бій у Баренцевому морі, в якому кораблі військово-морських сил Великої Британії здобули перемогу над суднами крігсмаріне — військово-морських сил третього рейху. Бій став вирішальним, оскільки за його підсумками нацисти відмовились від активного використання надводного флоту, зосередившись на веденні бойових дій на морі за допомогою підводних човнів. Також перемога британців засвідчила надійність арктичних конвоїв союзників, які за програмою ленд-лізу доставляли озброєння, військові матеріали та продовольство з портів Великої Британії до срср.
Конвой JW-51B вийшов із затоки Лох Ю на півночі Шотландії 22 грудня 1942 року. Це був один із 42-х арктичних британських конвоїв з вантажами для радянського союзу, відправлених впродовж 1941–1945 років. До його складу входили 15 транспортних суден (одне з них змушене було невдовзі після виходу з порту повернутись назад), які мали доставити до радянського союзу великий військовий вантаж, масштаби якого можна оцінити у порівнянні з сучасною допомогою іноземних партнерів Україні. Складався він з понад 200 танків, понад 2 тисяч автомобілів, 120 військових літаків (87 винищувачі та 33 бомбардувальники), близько 11,5 тис. тонн авіаційного палива і ще майже 50 тис. тонн інших матеріалів військового призначення. Це була суттєва і вкрай необхідна військово-технічна допомога радянському союзу, який саме вів виснажливу сталінградську стратегічну наступальну операцію з кодовою назвою «Уран» з метою оточити і знищити угруповання вермахту в районі сталінграда.
Супроводжували і захищали конвой JW-51B шість есмінців («Акейтіз», «Оруелл», «Орібі», «Онслоу», «Обідіент» і «Обд’юрет»), два корвети («Рододендрон» та «Гайдерабад»), два озброєні траулери («Візалма» та «Нортерн Джем») і тральщик «Брембл». Дальнє прикриття конвоїв забезпечувала оперативна група R з двох крейсерів («Шеффілд» і «Джамайка») та двох есмінців. Відправлення конвою у розпал зими здійснювалось з метою запобігти атакам німецької авіації та підводних човнів, які завдали важких втрат сумнозвісному конвою PQ 17 у червні — липні 1942 року.
Вперше помітити конвой JW-51B німецькому літаку-розвіднику вдалося 24 грудня, однак невдовзі кораблі загубили через шторм. Вдруге виявити британські судна 30 грудня зміг підводний човен крігсмаріне U-354 на південний захід від острова Ведмежий. Це дозволило німецькому флоту розпочати операцію «Регенбоген» («Веселка») з перехоплення і знищення конвою. Участь у ній взяли два важких крейсери («Адмірал Гіппер» і «Лютцов») та шість есмінців (Z4 «Ріхард Бітзен», Z6 «Теодор Рідель», Z16 «Фрідріх Еккольдт», Z29, Z30 та Z31).
Згідно з планом, німецькі судна мали атакувати конвой двома бойовими групами. Перша з них призначалась для удару з півночі по кораблях ескорту, друга ж мала ударом з півдня потопити залишені без прикриття транспортні кораблі. Німцям не було відомо про присутність у районі бойових дій британських крейсерів «Шеффілд» і «Джамайка», які лишались тут зі складу ескорту попереднього конвою JW 51A (15–25 грудня 1942 року). Крім того, дії німецької ескадри обмежував суворий наказ Гітлера у жодному разі не ризикувати головними кораблями крігсмаріне. Обидва фактори суттєво вплинули на перебіг бою.
Вранці 31 грудня перша група німецьких кораблів — крейсер «Адмірал Гіппер» під командуванням віце-адмірала Оскара Кумметца і три есмінці — наблизились до конвою, який перебував за 120 морських миль на північ від узбережжя Фіннмарка, рухаючись курсом на схід. Британці виявили німецькі кораблі близько 8:30 ранку, однак ще майже годину вважали, що це радянські есмінці. Лише після того, як німці не відповіли на поданий близько 9:15 сигнал і відкрили вогонь, англійці вишикувались у бойовий порядок для прикриття конвою і розпочали бій. Для цього есмінці «Онслоу», «Обідіент», «Обд’юрет» і «Оруелл» висунулись назустріч нападникам, а «Акейтіз» почав виставляти димову завісу, під прикриттям якої транспортні судна конвою мали відходити на південний схід.
«Адмірал Гіппер» спочатку завдав важкого ураження добре помітному на тлі світлої димової завіси «Акейтіз», внаслідок чого британський есмінець через деякий час затонув. Потім німецький крейсер переніс вогонь на «Онслоу». Британський есмінець зазнав суттєвих пошкоджень, на ньому було важко поранено капітана 1 рангу Роберта Шербрука, який командував усім британським ескортом. Врятувало ситуацію лише втручання есмінця «Обідіент», командир якого, капітан 3-го рангу Девід Кінлох, прийняв командування флотилією. Атакувавши крейсер «Адмірал Гіппер», він втягнув його у безрезультатну перестрілку, давши «Онслоу» змогу вийти з бою.
Під час бою британські есмінці активно імітували підготовку до торпедної атаки. Це змушувало Оскара Кумметца, обмеженого наказом Гітлера не ризикувати кораблями крігсмаріне, постійно маневрувати й уникати надмірного зближення. Під час одного з таких маневрів, повернувши на північ від конвою, «Адмірал Гіппер» атакував тральщик «Брамбл», обстрілявши його зі своїх важких гармат і майже знищивши. Добивав «Брамбл» есмінець Z16 «Фрідріх Еккольдт».
Тим часом до місця бою підійшли крейсери оперативної групи R «Шеффілд» і «Джамайка», які отримали повідомлення про бойове зіткнення вже близько 9:30. Близько 11:30 вони атакували, суттєво пошкодили і змусили відступити крейсер «Адмірал Гіппер», а потім знищили есмінець Z16 «Фрідріх Еккольдт», вразивши його в центр корпусу, внаслідок чого корабель затонув менш ніж за дві хвилини. Поява двох британських крейсерів визначала результат битви — вцілілі німецькі кораблі з першої групи, що атакувала, відступили.
Не мала успіху і друга група крігсмаріне, що атакувала. Крейсер «Лютцов», наблизившись до конвою, який відходив під прикриттям димової завіси, масовано обстріляв британські транспортники, однак жодного разу не влучив у ціль — димова завіса і сніг допомогли британцям уникнути ураження. Невдовзі, після нетривалої і безрезультатної сутички з «Шеффілдом» і «Джамайкою», «Лютцов» відступив. Побоюючись торпедної атаки британських есмінців і не бажаючи ризикувати кораблем, капітан наказав повертатись на базу в Альта-фьорд услід за «Адміралом Гіппером».
Новорічний бій у Баренцевому морі завершився перемогою британців, які не втратили жодного транспортного корабля і благополучно доставили вантаж до Кольської затоки 4 січня 1943 року. Мав він і далекосяжні наслідки — було знято з посади верховного командувача крігсмаріне Еріха Редера, а розлючений поразкою Гітлер хотів навіть розформувати надводний флот, порізати кораблі на брухт, а їхні гармати використовувати для берегової оборони. Утримав його від реалізації цього рішення лише новий головнокомандувач німецького військово-морського флоту Карл Деніц. Попри це, після поразки в бою, який відбувся в останній день 1942 року, крігсмаріне до кінця війни віддавали перевагу операціям з використанням підводних човнів.
Ілюстрації з відкритих джерел.
