Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Учора в Одесі нарешті демонтували пам’ятник Софії Августі Фредериці Ангальт-Цербст-Дорнбурзькій, який офіційно був встановлений під назвою «Пам’ятник засновникам міста» у 2007 році. Хоча зрозуміло, що німкеня Софія Цербстська нічого в Одесі не засновувала, а лише перейменувала за рік до смерті анексоване в Османської імперії місто Хаджибей (яке до XVI століття називалося Кочубїїв) на честь давньогрецького міста-держави Одесос, яке, як згодом дослідили науковці, існувало на місці болгарської Варни.
Тож катаріна ді-цвайте (саме так російську імператорку називають зараз на батьківщині) Одесу не засновувала, а створювала державу-фейк із вкрадено-вигаданою історією: малювала і перемальовувала їй кордони, переписувала і спалювала оригінали літописів, будувала жорстку адміністративну вертикаль, спираючись на іноземних найманців.
В український фольклор вона увійшла під прізвиськом «суча дочка». І це не дивно, адже за правління єкатєріни ІІ в Україні відбулися досі небачені хвилі русифікації: указ синоду рпц про конфіскацію у населення українських букварів та українських церковних книг (1769), повна заборона початкової освіти українською мовою (1784), заборона вживання української мови в церковних службах та викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії (1786); нищення духовності: приєднання до рпц православних парафій на правому березі Дніпра (1762–1768), захоплення церковних земель і перетворення православної церкви на частину імперського державного апарату (1786), ліквідація митрополичої кафедри Константинопольського патріархату в Ізмаїлі (1792), ліквідація унійної митрополії з її резиденцією в Радомишлі та вісьмома єпархіями (1795); депортації населення: створення на запорізьких землях так званої новоросійської губернії (1764), переселення греків з Криму (1780), каральна операція проти ногайців (1782–1783), переселення Чорноморського козацького війська на Кубань (1792).
Але найбільшого удару було завдано по залишках адміністративно-територіальних автономій українців. 1764 року було скасовано гетьманство, а Гетьманщину перетворено на малоросійську губернію, 1765-го розформовано козацькі полки на Слобожанщині, 1775-го ліквідовано Вольності Війська Запорозького Низового, 1781-го в колишній Гетьманщині ліквідовано полкову та сотенну адміністрацію, запроваджено поділ на три намісництва, 1782-го скасовано посаду гетьмана і припинено існування Ханської України на анексованих в Османської імперії територіях. 1783 року на Лівобережжі запроваджено кріпацтво. Також під час правління єкатєріни ІІ була ліквідована державність Кримського ханства, а його землі увійшли до складу російської імперії (1783).
Як бачимо, нічого, окрім горя, діяльність цієї правительки росії для України й українців не принесла. Але для москви та майбутніх колаборантів встановлення пам’ятника їй в Одесі 2007 року ввижалося тріумфом «русского міра», який тоді вже починав будувати плани із захоплення України.
Попри численні протести та намагання прибрати цей ворожий ідеологічний символ через суд, монумент залишався в центрі українського міста. Навіть після анексії Криму і початку російсько-української війни в 2014 році пам’ятник одеські депутати намагалися зберегти назавжди, включивши до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (!). Неймовірно, але простояв він аж 10 місяців від початку повномасштабного російського вторгнення, коли послідовники кривавої імператорки ледь не щодня бомбардували Перлину Чорного моря…
Щоправда, після серпневого звернення Президента України Володимира Зеленського щодо необхідності демонтажу, одеська міськрада все-таки ухвалила необхідне рішення. У листопаді катаріну ді-цвайте загорнули в чорний пакет, що досить символічно. І от нарешті вона пішла — «вслід за русскім воєнним кораблем». А так не хотілося, бо все тут було «падамашнєму…»
P.S. Учора в Одесі також було демонтовано пам’ятник російському полководцю алєксандру суворову. Проте в місті ще залишається чимало монументів російським діячам, які також мають бути прибрані з публічного простору. Гадаю, це відбудеться вже наступного року. Адже Одеса — це Україна.
