Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Віктор — начальник бойової обслуги самохідної вогневої установки ЗРК «Бук М1». Його установка може виявляти і знищувати об’єкти в небі на відстані до 30 кілометрів. Це грізна і самодостатня бойова одиниця. Може діяти самостійно: перебувати у засідці, стрімко вступати в бій і так само стрімко змінювати позицію.
Він — старший лейтенант, служить у зенітному ракетному полку повітряного командування «Захід», хоча й не планував бути військовим.
— Я — «піджак», — сміється Віктор. — Так називають в армії тих, хто став офіцером після навчання в цивільному навчальному закладі.
Однак його цивільне минуле не заважає успішно нищити ворога в українському небі. У блокнотику Віктора все точно записано — 34 підтверджені знищені цілі. Про бойову роботу свого екіпажу Віктор розповідає, гортаючи сторінки записника.
На марші перебували майже добу, щоб не засинати, співали пісні
— Початок широкомасштабного вторгнення я зустрів у Херсонській області. В ніч на 24 лютого ми відпрацьовували вихід на позиції та розгортання техніки. Це звичайна робота для зенітників, які несуть бойове чергування. Але завершилося виконання цього завдання незвичайно, — розповідає офіцер. — Ми побачили, як палає горизонт, почули гуркіт вибухів. Російські засоби радіоелектронної боротьби намагалися «заглушити» нас, поруч вибухали снаряди. Ми маневрували і змінювали позиції. Мали зберегти свої зенітні ракетні комплекси і відвести їх у більш безпечні райони, аби нищити загарбників у повітрі. На марші перебували майже добу. Попереду колони йшли наші розвідники. Вони виявляли ворожу важку техніку на шляху перед нами і ми змінювали наші маршрути. Рухалися польовими та об’їзними дорогами. Водії працювали на межі можливого. Щоб не засинати, співали пісні. За добу проїхали близько чотирьох сотень кілометрів і опинилися в Запорізькій області. Тут ми розділилися. Боєздатні комплекси приступили до бойової роботи з охорони та оборони повітряного простору, а пошкоджена і несправна техніка була завантажена на ешелони для відправки на ремонт у тилових районах. На жаль, я разом з моєю самохідною вогневою установкою опинився в числі тих, хто мав вибути для ремонту і відновлення.
Забобонні зенітники казали, що моя самохідна вогнева установка ніби зачарована. І ось нарешті я це коло розірвав
У середині березня Віктор та його бойова обслуга повернулися в стрій. На своїй самохідній вогневій установці вони несли бойове чергування спершу на Львівщині, потім — в Одеській області. Згодом були передислоковані на Донеччину в район поблизу містечка Курахове.
— На інструктажі нам описали ситуацію в цьому районі. Повідомили, що російська авіація часто атакує підрозділи ЗСУ на землі. І наше завдання — відбити їхнє бажання літати і завдавати ударів. Тут почалася наша справжня бойова робота. Сьомого травня я виконав свій перший пуск. Ну, нарешті «відкоркував», подумав тоді я, — згадує Віктор. — До цього часу все було як зачароване коло для мене. Мої друзі і колеги нищили ворога, а мені на заваді стояли різні обставини. То затишшя в небі на моїй ділянці, то несправність техніки. Забобонні зенітники казали, що моя самохідна вогнева установка (СВУ) ніби зачарована. З неї ніколи, ні на навчаннях на полігоні, ні в реальній обстановці ніхто не стріляв. Я був засмучений. І ось нарешті я це коло розірвав. Ми збили російський безпілотний літальний апарат «Форпост». Цей БПЛА призначений для розвідки та ударів з повітря. Може нести дві авіаційні бомби або протитанкові ракети. «Форпост» — російська копія ізраїльського БПЛА Searcher. Його орієнтовна вартість — близько семи мільйонів доларів. Як у нас кажуть, «жирна» ціль.
Перебування на позиціях поблизу Курахового та Мар’їнки мало свої особливості. Тут ворог інтенсивно застосовував артилерію. Артилерійські дуелі, обстріли — звичайні будні війни.
— Снаряди часто вибухали за сотні метрів від нас. Ми вже звикли не хвилюватися особливо в таких випадках. Навіть не доповідали командуванню про це, бо тоді б довелося постійно виходити в ефір, — каже Віктор. — Бувало й таке, що «прильоти» ставали ближче і ближче. Це було небезпечно, тож ми завжди були в русі. Змінювали позиції, «закопувалися», шукали місця, які б підходили для маскування нашої самохідної вогневої установки. Постійно отримували інформацію про наміри і дії росіян у нашому районі. Всюди, де ми з’являлись, нас щиро вітали бійці сухопутних підрозділів. Зазвичай такими типовими словами: «О, ППО! Де ви були? Слава Богу ви вже тут! Нарешті! Це добре, що ви тепер з нами!» Всі нам дуже раділи. Ну а ми відчували величезну відповідальність за прикриття від ударів з повітря наших нових друзів.
Ми знищили 34 підтверджені цілі. Це гвинтокрил, безпілотні літальні апарати та дрон-камікадзе Shahed
Влітку бойова обслуга Віктора перемістилася в район Кривого Рогу. Їхні нові позиції були поруч із розташуваннями підрозділів однієї з гірсько-штурмових бригад.
— Наше знайомство почалося із фрази «О, до нас „Бук“ приїхав! Велика у вас машина». Згодом воно переросло у міцну дружбу. Разом із цими та іншими підрозділами ми поступово рухалися на південь і за декілька місяців опинилися під Херсоном, — згадує офіцер. — Ми знищили 34 підтверджені цілі. Це гвинтокрил, безпілотні літальні апарати та дрон-камікадзе Shahed. Також ми вразили російський літак, але він зміг втекти за лінію фронту. Що з ним сталося далі, ми не знаємо, відтак і не зараховуємо його у свій список.
Під час роботи бойова обслуга ідентифікує цілі за розмірами та параметрами їхнього польоту. Зенітники можуть відрізнити гвинтокрил від літака чи безпілотника.
— Вважаю найбільш специфічними цілями БПЛА ворога. Вони важкі для виявлення, бо мають дуже малу відбиваючу площу. Така ціль може то з’являтися, то зникати з індикаторів радарів, — каже зенітник. — Доводиться так ретельно вдивлятися на екран, що, здається, обпікаються очі. Багато хто недооцінює значення БПЛА на війні. Вони здаються менш важливими цілями, ніж літаки і гвинтокрили. Але це зовсім не так. Саме безпілотники відіграють вирішальну роль у розвідці і коригуванні вогню ворожої артилерії. Вони — найважливіша ланка систем управління артвогнем. Без них окупанти сліпі. І шкода від безпілотників може бути дуже значна. БПЛА «рискають» у пошуках наших артсистем. Особлива вдача для них — виявити HIMARS чи інші західні зразки озброєння. Передають координати в реальному режимі часу. Тож наше головне завдання на південному напрямку було виявити і знищити ворожі БПЛА раніше, ніж вони розвідають цілі для російської артилерії. Знищені БПЛА — це врятовані життя наших військових, збережені техніка і озброєння, виконані без втрат завдання.
Рекорд результативності Віктора та його обслуги — знищення трьох безпілотних апаратів за одну годину.
— Це було одного серпневого дня, з дванадцятої до тринадцятої години. Ми щойно прибули на нову позицію, ще навіть не встигли розгорнутися, як отримали наказ приступити до бойової роботи, — розповідає він. —І за 60 хвилин збили три БПЛА. Таке не залишається непоміченим нашими друзями з інших родів військ. За нашу роботу ми чули «дякую» й від бійців ССО, й розвідки. У такі моменти ми відчуваємо, наскільки важливу роботу ми виконуємо всі разом.
19 жовтня бойова обслуга знищила Shahed.
— Спершу ми думали, що збили звичайний БПЛА. Коли нам підтвердили, що це Shahed — було приємно. Виявити його нескладно. Ціль доволі габаритна, — розповідає Віктор. — Одного разу ми пробували знищити Shahed стрілецькою зброєю. Нам вдалося пошкодити його, але місця падіння дрона-камікадзе ми не знайшли, тож вважаємо це знищення непідтвердженим.
Я впевнений у своєму екіпажі, а вони — в мені. Ми вже пройшли багато разом і готові йти до нашої перемоги
Віктор каже, що років десять тому і уявити не зміг би, що нищитиме російську техніку в українському небі.
— Я закінчив Національний університет «Львівська політехніка» за спеціальністю «Колісні і гусеничні транспортні засоби, машинобудування». Після навчання на військовій кафедрі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного отримав перше офіцерське звання, а у 2016 році прийшов служити в зенітний ракетний полк. Подумав, що це мій обов’язок — захищати свою рідну землю. Зараз я керую обслугою у складі трьох військовослужбовців. Мій заступник начальника бойової обслуги Андрій прийшов служити за мобілізацією. Він — досвідчений зенітник. Приєднався до нашого колективу після першого ремонту і робить все якнайкраще. Людина, на яку я можу повністю покластися. Ще один Андрій у нашій обслузі — оператор самохідної вогневої установки. Він вже багато років служить у нашому полку. Пройшов відповідне навчання і з першого дня повномасштабного вторгнення прекрасно робить свою роботу. Наш механік-водій — молодий чоловік Владислав. Колись він проходив у нашій військовій частині строкову службу. На момент повномасштабного вторгнення Владислав жив і працював у Чехії, але негайно повернувся в Україну і звернувся до командування частини з проханням призвати його на військову службу для захисту рідної землі. Я впевнений у своєму екіпажі, а вони — в мені. Ми вже пройшли багато разом і готові йти до нашої перемоги.
Ти розумієш, що ти тут всюди вдома. Навіть якщо ти живеш у лісопосадці, а твої сусіди — десятки польових мишей
Тричі екіпаж «Бука» потрапляв під прицільний артилерійський вогонь ворога.
— Одного разу за тридцять метрів від нас розірвався снаряд від «Граду». Нашу самохідну вогневу установку пошкодило осколками. Скажу відверто, було страшнувато. Але згодом це все минає, — каже Віктор. — Думаєш: ось вам, російські окупанти, ми просто так не дамося! І далі робиш своє. Після кожного такого обстрілу ми змінюємо позицію, дістаємо з надійного сховку український прапор, вивішуємо його на антену, і з гордо піднятим стягом їдемо виконувати нові завдання. Що б не робили росіяни, наш прапор буде майоріти. З ним над головою легше і спокійніше воювати.
28 жовтня в «Бук» Віктора влучив дрон-камікадзе. Віктор із товаришами були приблизно за три десятки метрів від машини, для них влучання обійшлося легким переляком, а от вогневу установку довелося відправити в ремонт.
— Моєю мрією було в’їхати своїм «Буком» у Херсон. Задля цього ми робили все необхідне. Захищали сухопутні підрозділи від ударів з повітря. Якнайкраще обслуговували свою бойову машину, аби вона не ламалася. Та через це влучання і пошкодження СВУ в Херсон ми не зайшли, — розповідає Віктор. — Я не знаю, де разом зі своїм бойовим розрахунком я буду виконувати нові завдання. Але знаю точно, в якій наступний пункт дислокації я хочу приїхати своїм «Буком». У район Асканії-Нової. Туди, де мене застало це вторгнення. Там вітряно, може й здути. Але всюди, де б ми не були, як підіймаєш голову, то відразу бачиш, що над тобою — українське небо, а під ногами — українська земля. І ти розумієш, що ти тут всюди вдома. Навіть якщо ти живеш у лісопосадці, а твої сусіди — десятки польових мишей.
Указом Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Віктора нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Він каже, що мужнім його робить родина.
— Сім’я — це те, через що ти завжди хочеш повернутися додому, — розмірковує він. — І це те, що дає тобі сил залишатися в полях, воювати і перемагати. Адже ти розумієш, заради чого і заради кого ти робиш все це.
