Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Століття тому, так само як і нині, відкритій військовій агресії росії проти України передували намагання розкласти українську державу зсередини, розколоти суспільство і захопити владу шляхом маніпуляцій та підтасовок. Одну з таких спроб було зроблено 105 років тому, під час скликання Всеукраїнського з’їзду представників робітництва, вояцтва та селянства України.
Коли Центральна Рада успішно придушила розроблений за петроградським сценарієм більшовицький збройний переворот у Києві, більшовики вирішили вдатися до іншого способу захоплення влади. Здійснити це вони планували на ініційованому ними з’їзді рад селянських, робітничих і солдатських депутатів. Виступивши організаторами, більшовики розраховували скликати майже винятково «правильних» делегатів, що дозволило б повністю контролювати зібрання. Завдяки цьому з’їзд мав відсторонити чинний склад Центральної Ради від влади і трансформувати її у повністю підконтрольний більшовикам Центральний Виконавчий Комітет рад. Так маніпулятивним шляхом планували здійснити те, що не вдалося зробити збройною силою.
Організаційне бюро з’їзду розробило норми представництва рад робітничих, солдатських і селянських депутатів таким чином, щоб перевагу мали делегати від великих русифікованих промислових міст і промислових районів, де більшовики мали беззаперечний вплив. Всього планувалося зібрати близько 500 делегатів, серед яких представники українського селянства, повинні були, за задумом організаторів, становити меншість на з’їзді й не мати вирішальної переваги за кількістю голосів. Такий підхід був явною спробою спотворити суспільне волевиявлення на власну користь, оскільки саме селянство становило в аграрній країні більшість населення і виразно підтримувало українські політичні партії, а значить і Центральну Раду.
Центральна Рада спочатку не бачила потреби у проведенні ініційованого більшовиками з’їзду і тому не планувала брати у ньому участь. Однак невдовзі думка змінилась. Вочевидь, розгадавши задум більшовиків, було вирішено переграти їх на їхньому ж полі. З цією метою, діючи через Центральний комітет Селянської спілки, українські есери скликали численних селянських депутатів, прихильних до Центральної Ради. Значну кількість склали також представники українізованих військових частин.
Усього напередодні відкриття з’їзду, яке відбулось ввечері 17 грудня 1917 року в залі Купецького зібрання, у столиці перебували вже 670 селянських і 905 військових делегатів. Пробільшовицьки налаштованих депутатів натомість виявилось заледве півтори сотні. Суттєву роль у такому незначному представництві більшовиків відіграв той факт, що до Києва не прибули делегати від рад Донецько-Криворізького басейну, які натомість зібралися на обласний з’їзд у Харкові.
Розкочуються урочисті звуки «Ще не вмерла Україна» та «Заповіту». Далі йдуть численні привітання з’їздові від селянських та військових організацій… У привітаннях здебільшого висловлюється готовність рішуче підтримати Центральну Раду, і вони викликають живий ентузіазм присутніх. (Із замітки «Всеукраїнський з’їзд рад депутатів» у газеті «Нова Рада» (Вівторок, 5 грудня 1917 року. № 201. С. 4)).
Склад Всеукраїнського з’їзду рад визначив його перебіг та підсумки. Ще до початку роботи зібрання більшовики зрозуміли, що реалізувати заплановане не вдасться, і тому спробували змінити формат зборів. У день відкриття з’їзду один із членів більшовицького організаційного комітету Володимир Затонський запропонував вважати зібрання не з’їздом, а нарадою, оскільки, на його думку, значна частина присутніх не має права ухвального голосу.
Втім, ця пропозиція не знайшла жодної суттєвої підтримки, натомість голова Селянської спілки Микола Стасюк справедливо звинуватив більшовиків у спробі спотворити волевиявлення українського народу, скликавши винятково пробільшовицьки налаштованих депутатів. Саме для того, щоб запобігти цьому, Центральна Рада і збільшила представництво від селян.
Зрештою під час другого засідання, яке відбувалось 18 грудня у будівлі театру Миколи Садовського, більшість виразно висловилась за те, щоб вважати зібрання саме повноважним з’їздом рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Всі делегати, відповідно, вважались такими, що мають право ухвального голосу.
Жменя большевиків, бачучи, що непереливки, що їхня не бере, «демонстративно» виходять із залі з’їзду. (Із замітки «Всеукраїнський з’їзд рад депутатів. Засідання 5 грудня» у газеті «Нова Рада» (Середа, 6 грудня 1917 року. № 202. С. 3)).
Ключовим моментом засідання, який остаточно підірвав позиції більшовиків, стало ознайомлення з «Маніфестом до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради». Документ викликав обурення переважної більшості присутніх політикою російського більшовицького уряду. Як не намагались більшовики пояснити, що ультиматум пред’явлено не до всього українського народу, а саме до Української Центральної Ради, приховати за словесною еквілібристикою факт відвертої іноземної агресії було неможливо. Більшовикам не лишалось нічого іншого, як покинути з’їзд, заявивши про його неправочинність. Всього з’їзд залишили 124 особи — мізерна кількість на тлі понад 2,5 тисяч делегатів.
Беручи на увагу, що Українська Центральна Рада, представництво якої безперервно поновлюється, складена з всеукраїнських рад селянських, робітничих та військових депутатів, з представництва демократії національних меншостей, дякуючи чому вона уявляє з себе тимчасовий правомочний законодавчий орган революційної демократії України і ґрунтуючись на тому, що проголошенням 3-го Універсалу Центральна Рада стала на шлях широких соціальних реформ і приступила до якнайскоршого скликання Української Установчої Ради, котрій тільки Центральна Рада може передати всю повноту влади на Україні, з’їзд рад селянських, робітничих та солдатських депутатів визнає перевибори Центральної ради несвоєчасними і непотрібними. (Фрагмент замітки «Всеукраїнський з’їзд рад депутатів. Засідання 6 грудня» у газеті «Нова Рада» (П’ятниця, 8 грудня 1917 року. № 203. С. 2)).
Плани більшовиків було зірвано. На третьому засіданні з’їзду 19 грудня 1917 року тотальною більшістю голосів (2496 — за, 2 — проти, 2 — утримались) делегати підтримали резолюцію «Про Центральну Раду», визнавши її за «тимчасовий правомічний законодавчий орган революційної демократії України». З’їзд наголосив, що перевибори до цього революційного парламенту є «несвоєчасними і непотрібними», бо «проголошенням 3-го Універсалу Центральна Рада стала на шлях широких соціальних і політичних реформ і приступила до якнайскоршого скликання Української Установчої Ради». Так Всеукраїнський з’їзд рад, ініційований більшовиками з метою повалити законну українську владу, став тріумфом народної підтримки Центральної Ради.
* Газети датовано за старим стилем, ілюстрації з відкритих джерел.
