Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Чи задумувались ви колись, звідки на карті Кримського півострова взялись незліченні октябрські, совєцькі, ізобільні, раздольні, отрадні та інші садово-городні, а також гвардійсько-батальні і батальйонно-тилові села й містечка? Крим виглядає надмірно захаращеним російською, радянською та військовою топонімікою навіть на тлі росії, не кажучи вже про Україну як до, так і особливо після здійснення декомунізаційних перейменувань.
Назви ріжуть око і вухо своєю штучністю, дратують повторюваністю і вторинністю не випадково — вони справді не є питомо кримськими, їх насаджено на півострові в межах політики зі стирання пам’яті про місцеву неросійську історію. Досягнуте перейменуваннями переінакшування кримського топонімічного простору стало логічним продовженням злочинної політики сталінського режиму зі знищення корінного народу півострова — кримських татар.
Масові перейменування почали здійснювати невдовзі після депортації цілого кримськотатарського народу з його історичної батьківщини у травні 1944 року. Вже через пів року, 14 грудня 1944 року, указом президії верховної ради російської радянської федеративної соціалістичної республіки, були перейменовані 11 із 26 районів та районних центрів півострова, які мали кримськотатарське або німецьке походження.
З карти Криму зникли 22 місцеві історичні топоніми, зокрема Ак-Мечетський район став Чорноморський, Ак-Шеїхський — Роздольненським, Біюк-Онларський — Октябрським, а Ічкинський — Совєцьким. Села Ак-Мечеть, Ак-Шеїх, Біюк-Онлар та Ічки стали, відповідно, Чорноморським, Роздольним, Октябрським та Совєтським. Так почалася масштабна епопея зі знищення будь-яких слідів присутності кримських татар на півострові.
Наступний крок з перейменувань зробили менш ніж за рік, коли указом все тієї ж президії ррфср від 21 серпня 1945 року перейменували 333 сільські ради та, відповідно, села, які були осередками цього органу адміністративно-територіального самоврядування. До кінця 1945 року з 409 назв кримських сільрад не залишилося жодної кримськотатарської.
Нарешті, 18 травня 1948 року кампанію перейменувань було довершено указом про перейменування населених пунктів Кримської області, згідно з яким змінили назви понад тисячу сіл та селищ. Всього в підсумку перейменували понад 1300 населених пунктів півострова, що становило приблизно 90% від назв усіх населених пунктів. Десятки перейменувань було зроблено також пізніше.
При цьому жодної оригінальності нові назви не мали — їх вигадували за завданням згори без жодної прив’язки до місцевої традиції. Київський дослідник Олександр Андрощук у статті «Перейменування об’єктів адміністративно-територіального поділу Криму як репресивний та пропагандистський засіб державної політики» наводить яскраве свідчення кримського краєзнавця М. Бобровиці про те, як виконавці вигадували нові назви кримським селам і селищам:
З Москви Кримському обкому партії доручили підготувати проєкти указу. Обком обговорив проблему і доручив очолити роботу найбільш грамотному зі своїх членів — редакторові партійної газети. Той… — відповідальному секретареві… Коли в пам’яті відповідального секретаря вичерпались людські імена — Миколаївка, Новомиколаївка, Іванівка, Новоіванівка, Володимирівка, Петрівка, Семенівка і т. д., він пустив у дію садово-городню, сільськогосподарську і взагалі географічну тематику — так народилися Овочеве, Городне, Сінокосне, Випасне, Пшеничне, Кукурудзяне… А потім — Орлине і Соколине, Перевальне і Перевалівка, Нагірне і Підгірне, Синьокамянка і Червонокамянка… Коли ж і ця тема була вичерпана, він переривши редакційну шафу, знайшов військовий довідник, і пішли: Гвардійське, Батальне, Героївське, Бастіонне, Партизани, Лазо, Фурманове, Чапаєве. Завдання Москви було успішно виконано і навіть перевиконано.
Так Кримський півострів не лише втратив свою самобутність, але й був позбавлений будь-яких слідів того, що він був історичною батьківщиною багатьох місцевих народів — насамперед кримських татар, кримчаків, караїмів, греків та інших. Депортація і знищення цілих народів продовжувалися, викорінювалась історична пам’ять про їхню історію та культуру, повністю ліквідовувались самі навіть згадки про те, що вони колись існували на цій землі.
Нові переселенці, які прибували на півострів і заміщували репресованих і вигнаних місцевих мешканців, не знали старих кримських топонімів і були неспроможні сприйняти місцеву традицію. Вони з’являлися в Криму одночасно із присвоєнням населеним пунктам нових назв, сприймали їх як належне й уже за одне-два покоління починали вважати Крим питомо своїм. Оскільки переважна більшість новоприбулих приїздила з росії, це сформувало етнічне обличчя півострова та разом із новими назвами та насаджуваною згори «єдиноправильною» історією півострова створило плідну основу для утвердження відносно нового історичного міфу про Крим як споконвічно російський регіон.
Відновлення історичних топонімів Криму має стати важливим кроком з деокупації півострова й повернення йому питомого етнолінгвістичного обличчя. Перші кроки на цьому шляху вже зроблено у межах реалізації Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». 12 травня 2016 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про перейменування окремих населених пунктів та районів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя», згідно з якою історичні назви повернули 70 населеним пунктам та 5 районам. Поза будь-яким сумнівом, після визволення Криму цей процес слід буде продовжити.
