Вісім таких спільнот адміністрував мешканець Черкас, якого суд визнав винуватим у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період та призначив п’ять…
55 років тому, 5 вересня 1967 року, президія верховної ради срср видала лицемірний указ «О гражданах татарской национальности, проживавших в Крыму». Влада не визнала злочину примусової депортації кримських татар і не дозволила їм повернутися на історичну батьківщину.
Облудний і слизький документ було укладено таким чином, що він став черговим символом брехні радянської держави власним громадянам і продовжив злочинну політику радянського режиму щодо кримських татар. Це видно вже з назви тексту документа, який позбавляв кримських татар власної нації. В указі згадуються «громадяни татарської національності, які мешкали у Криму», але не кримськотатарський народ.
Найбільша підлість полягала в тому, що указом кримські татари були позбавлені права на свою націю. Про них написали: «граждане татарской национальности, ранее проживавшие в Крыму». З таким самим успіхом можна написати: «граждане татарской национальности, пока что проживающие в Венгрии», − генерал-майор Петро Григоренко, дисидент і правозахисник, борець за права кримських татар та інших депортованих народів.
Не меншим злочином було крутійство щодо оцінки злочинної сталінської депортації кримських татар 1944 року. Указ нібито знімав із кримських татар «огульні обвинувачення» у співпраці з нацистськими загарбниками під час окупації Кримського півострова в роки Другої світової війни. Однак у документі жодним словом не згадано про злочин радянської влади, вчинений щодо кримських татар саме внаслідок «огульних обвинувачень» − примусове виселення з історичної батьківщини − Кримського півострова.
Також указ не дозволяв кримським татарам повернутися до Криму. У пункті 2 документа зазначалося, що татари, які раніше проживали у Криму, укоренилися на території Узбецької та інших союзних республік, де вони буцімто мають усі права громадян срср.
Безпосередньо за указом слідувала постанова президії верховної ради срср, в якій зазначалося, що «громадяни татарської національності» мають право проживати на всій території країни, але «відповідно до діючого законодавства про працевлаштування і паспортний режим». Така норма постанови дозволяла органам влади перешкоджати будь-яким спробам кримських татар повернутися на історичну батьківщину. Їх примусово утримували за місцем прописки та працевлаштування, а в разі спроб самовільного виїзду до Криму насильно повертали назад.
«…вершиною найпідлішого лицемірства стало те, що указ, який оголошував політичну реабілітацію, навічно закріплював вигнання кримських татар із Криму. І зроблено це було підло, брехливо, по-шулерськи. У другій частині указу сказано, що громадянам татарської національності, які раніше проживали у Криму, дозволяється проживати по всій території радянського союзу з урахуванням паспортних правил. А у паспортних правилах, як потім з’ясувалося, записано, що кримським татарам не можна селитися у Криму», − генерал-майор Петро Григоренко, дисидент і правозахисник, борець за права кримських татар та інших депортованих народів.
Під час оприлюднення указу на зборах у організаціях, установах і на підприємствах, де працювали кримські татари, представникам корінного народу погрожували репресіями в разі, якщо вони будуть і надалі намагатися повернутися до Криму. Усіх, хто намагався порушувати питання репатріації, оголошували націоналістами, а самовільних переселенців переслідували, повертали на місця попереднього спецпоселення, а в разі повторних спроб повернення на Кримський півострів позбавляли волі.
Отже, видаючи облудний і крутійський указ, радянська влада намагалася на немов би законних підставах назавжди позбавити кримських татар права повернутися на історичну батьківщину. «Крим без кримських татар» − такою була мета радянського режиму.
Повернутися до Криму представники корінного народу змогли лише після розпаду срср і здобуття Україною незалежності. Попри всі політичні складнощі та економічні негаразди 1990−2000 років, відбувалася поступова інтеграція кримських татар до українського громадянського суспільства, відкривалися можливості для розвитку освіти та культури, чергового етапу національного відродження.
Усе змінила російська окупація Кримського півострова 2014 року, коли російська влада продовжила злочинну політику своєї попередниці − влади радянської. Регулярними стали репресії російських окупантів щодо кримських татар. Від переслідувань репресивних структур російської окупаційної влади чи не найбільше страждають кримські татари − відомо про щонайменше 124-х кримськотатарських політичних в’язнів. Змушені були припинити свою роботу в Криму всі 12 кримськотатарських медіа.
Деокупація Кримського півострова має принципове значення для кримських татар, які прагнуть вільного життя на своїй історичній батьківщині − у Криму.
