Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Артилерійська розвідка — очі наших богів війни. Саме вони за допомогою квадрокоптерів, у різні оптичні прилади, а іноді й візуально, виявляють, передають до штабу характеристики ворожих цілей, їх точні координати. Ці козаки бачать результат роботи — прильоти нашої артилерії. Бачать те прекрасне, що гріє серце і душу кожного українця, — як орки чи їхня техніка палають, як українська земля поступово позбавляється ворожого сміття.
Знайомтеся, Михайлович і Володимирович — 37 і 39 років відповідно. Вони артрозвідники одного з артилерійських дивізіонів окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка, що нещадно б’є російських окупантів на Авдіївському напрямку.
Обидва з Івано-Франківщини. До служби не зналися. Та у процесі нашого з ними знайомства склалося враження, що вони мусили би бути братами — не інакше. Щирі, привітні, щедрі на жарти, іноді з легкого сміху синхронно переходили на добрий регіт. Про життя до 2014 року, про своє 24 лютого 2022-го розповідають один перед іншим, іноді виправляють один одного. Здавалося, що кожен з них краще за побратима знає його біографію і головні життєві віхи.
Франція, Париж. Франція, Париж…
— Свого часу відслужив строкову. У 2014-му призвався за мобілізацією та у складі одного з добробатів воював на Донеччині й Луганщині. До 24 лютого 2022 — Франція, Париж, працював у будівельній організації, — пригадує Михайлович.
— А ви? — на Володимировича переводимо запитальний погляд.
— Франція, Париж… і вся Європа, — підтримавши риторику побратима вони переглянулись і знову щедро засміялись. — Далекобійником я був. Трембіта покликала, і ми обидва повернулися до України, аби взятися до зброї, щоби неньку захищати і окупанта нищити.
— А ще, Володимирович із 3 років жив у Криму. На захід України переїхав юнаком, — доповнив товариша Михайлович. — То він із потрійною завзятістю воює.
…Зайти, виявити, передати, підкорегувати вогонь
Просимо друзів розказати про бойову роботу, про специфіку, про особливості їхньої служби!..
— Ключове наше завдання — тихенько зайти, виявити ціль, передати дані на КП. Використовуємо при цьому квадрокоптери Mavik, Autel, артилерійську бусоль, сучасні оптичні прилади, далекоміри. Ми маємо не просто все, а абсолютно все для якісної і ефективної роботи! — запевняють вони і демонструють по черзі весь свій робочий арсенал артилерійських розвідників.
— Знаходимо.., за допомогою бойової системи управління «Кропива» визначаємо координати, передаємо черговому артилерії на командний пункт. Чим хлопці нищитимуть ту ворожу ціль — вже не наше завдання. Це може бути 82-мм міномет, 155 калібр наших закордонних партнерів чи вогневе ураження різними РСЗВ. Ми лиш спостерігаємо за завдаванням удару, якщо треба — корегуємо. Свою роботу любимо, тішимось, отримуємо задоволення. Адже бачити, як метал залітає в метал, як палає ворожа техніка, як розлітаються на друзки російські бліндажі — неймовірна насолода і гордість за наше військо.
40 хвилин бою — і «мінус» 5 ворожих танків
Хлопці розповіли нам про один із крайніх яскравих епізодів їхньої роботи.
— Ми вели спостереження за ворожими позиціями, — каже Михайлович. — Ранок, перебої зі зв’язком, бо їхні РЕБ досить таки ефективно працюють. Упродовж пів години ми добряче чули, та не бачили, гуркіт і рух важкої техніки десь у районі Новобахмутівки.
Коли раптом з їхній позицій 5 ворожих танчиків почали по нас працювати. Візуально вони були від нас у півтора-два кілометри, а в оптику — взагалі як поруч. Ми швиденько вичислили і подали координати на командний пункт. Відпрацювали по них тоді добре — від піхоти нашої, що стояла неподалік, до ствольної артилерії. 40 хв бою — 3 прямі влучання. «Кишки летіли — гарно було!» — додав Володимирович. Обидва знову переглянулись, усміхнулись і ледь стримались, аби знову не зірватись на регіт. — Металолом розлітався дуже високо і дуже ефектно! 3 прямі, 2 інші знищені разом з екіпажами.
Робота у хлопців є кожного дня, шкодують лиш про те, що не всі 100% виявлених ними цілей вдається знищити. Буває, що танк виїхав, лупонув 2-3 рази і втік.
Розвага — «…чєм тєбє памочь?!»
Мають хлопці ще таку розвагу — прослуховування ворожих рацій, бо ті сидять на звичайних китайських «Баофенгах».
— Прийшов собі на СПшку, взяв той «Баофенг», поставив на скан. Поки підкурив цигарку — ти вже на їхній хвилі, слухаємо, — каже Михайлович.
— Іноді не витримуємо, вклинюємось в їхні дурні перемовини і відповідаємо смачно — свої 5 копійок недолугим рашистам вставляємо. Артсистеми і РСЗВ їхні — все чуємо. У той момент (епізод спроби танкового прориву під Новобахмутівкою. — Авт.) вони кричали — «…Чєм тєбє памочь?» А нам це як бальзам на серце! Їхній настрій, їхній морально-психологічний стан — нижчі за «нуль», — запевняють артрозвідники.
…Володимировича вдома чекає дружина і двоє дітей. Крім того, два його рідні брати, з одним з яких вони двійнята, теж недалечко, на Бахмутському напрямку. Усі вони разом у березні у Старичі приїхали, вже після навчального центру їх трохи розкидало по частинах і підрозділах.
Михайловича так само вдома дружина, донька, мама, брат чекають. І додає: «Уся родина і купа знайомих чекають нас з перемогою. Більшість чоловіків нашого великого роду, і ще більшого кола друзів, теж луплять російських зайдів по всій лінії нашого фронту!».
Судячи з того, з яким завзяттям, блиском в очах і дотепно жартуючи, хлопці розповідають про свої бойові будні, розуміємо, що вони на своєму місці. Ворог приречений на поразку, він згине, а наша велика перемога кожного дня все ближче.
Фото Андрія Агєєва
