Бригада використовує тактику, яка дозволяє порушувати противнику намічені наступальні плани та нав’язувати власні правила ведення бою. У черговому матеріалі циклу «Бригада для супергероя» про…
Командир вертолітної ескадрильї льотчик І класу полковник Сергій Хомік не просто жив небом. Крутий професіонал, він освоїв усі тонкощі військового фаху, налітавши майже дві тисячі годин. За час російсько-української війни офіцер виконав близько 1000 бойових вильотів. Взірцевий екіпаж Хоміка знищив сотні окупантів і десятки одиниць ворожої військової техніки на Донеччині та Харківщині. Спільно з підрозділами Сухопутних військ вертолітники звільнили кілька тимчасово окупованих населених пунктів. Сергій Хомік без вагання віддавав усього себе захисту рідної землі, героїчно боронячи її від російської навали. І загинув офіцер як Герой — виконуючи бойове завдання й до останнього намагаючись врятувати екіпаж.
…11 листопада 2022 року. Донеччина. Два Мі-8 Повітряних Сил ЗСУ вилетіли на знищення російських окупантів. Політ проходив штатно, настрій в авіаторів був позитивний — усі були налаштовані гарно попрацювати й завершити чергову ротацію. Ведучий вертоліт під командуванням полковника Сергія Хоміка підійшов до місця відпрацювання. Спалах. Машина здійснила різкий маневр уліво. Ще кілька секунд командир надлюдськими зусиллями утримував у повітрі вертоліт, що палав. Кілька миттєвостей — і ведучий борт «зустрів землю». Ціною власного життя Сергій Хомік врятував побратимів…
«І хоча чоловік постійно пропадав на службі, ми змогли створити справжню сім’ю»
Він із самого дитинства знав, що стане військовим. І не просто військовим, а льотчиком. Сергій Хомік народився у волинському селі Сусваль, неподалік якого дислокувалась велика авіаційна частина. Ще маленьким хлопець бігав дивитися, як підіймаються в синю височінь вертольоти, а вдома зустрічав після чергувань батька, який служив техніком вертольота. Саме батько вперше спитав Сергія, чи хоче той стати військовим льотчиком. Відповідь була очевидною.
Після здобуття освіти в Харківському національному університеті Повітряних Сил офіцер розпочав службу в одній з авіаційних бригад. Завзятий, грамотний, відповідальний, він швидко здобув авторитет серед колег і командування. «Із Сергієм Ярославовичем усі відрядження були творчими, — розповідає Валентин, побратим Сергія, — хоча до війни, як правило, літали дуже мало, зазвичай це були коротенькі перельоти. Проте небо буквально його притягувало».
Та не лише небо зміг підкорити вправний вертолітник. Одного дня, завітавши додому у відпустку, курсант Хомік познайомився з красунею Катею. Майже одразу молоді люди почали зустрічатися. Хоча побачення проходили дещо нестандартно: дівчина жила й працювала в Луцьку, а Сергій вчився в Харкові, тож бачились рідко, здебільшого спілкувались телефоном.
— Пропозицію руки та серця Сергій мені зробив також телефоном. Ми потім сміялися, що все відбулось, як у військових: він на службі, я — вдома, — говорить Катерина. — Я ні секунди не вагалась і відповіла йому: «Так!». Мене одразу захопили його чесність, відкритість, порядність, він завжди поводився як справжній чоловік. Прийшов, побачив і з одного погляду переміг. Коли через рік шлюбу рідні допитувались, як нам живеться, пам’ятаю, що впевнено сказала: «Вчусь шукати золоту серединку». Хоча інколи було дуже важко. Але я бачила, що до Сергія тягнуться колеги, що він не лише гарна людина, а й істинний командир. І хоч чоловік постійно пропадав на службі, ми змогли створити справжню сім’ю.
За рік у подружжя народилася чудова донечка Марійка. А за трохи більше ніж десять років доля подарувала Сергію та Катерині сина Макарчика.
Як командир вертольота полковник Хомік був підготовлений до польотів за будь-яких умов
Літо пекельного 2014-го Сергій Хомік зустрів уже досвідченим льотчиком на посаді командира вертолітної ланки пошуково-рятувального забезпечення вертолітної ескадрильї. За плечима мав участь в операціях із підтримання миру та безпеки у складі Місії ООН в Африці. Був підготовлений виконувати завдання вдень і вночі у будь-яких погодних умовах.
Під час участі в районі проведення АТО/ООС Сергій Хомік здійснив близько 800 бойових вильотів.
— А вже під час війни під керівництвом Сергія Ярославовича ми адаптувалися до нових умов. Перші роки війни показали, що встановлені керівними документами рамки виконання польотів треба дещо корегувати, — говорить Валентин. — Насамперед усі польоти навчилися виконувати на наднизькій висоті. Я нещодавно повернувся з Африки, де літають на великих висотах. Після прибуття Сергій Ярославович одразу запланував декілька тренувальних польотів, аби зорієнтувати мене якнайшвидше. Якщо чесно, то не думав, що Сергій Ярославович чимось здивує мене під час тренувань, але йому це вдалося, я відкрив дуже багато тонкощів для себе.
У 2022 році екіпаж полковника Хоміка здійснив майже 250 бойових вильотів
Коли почалась велика війна, полковник Хомік був у відрядженні. Тоді родина якраз готувалася до його дня народження, яке мали святкувати 28 лютого. Марійка переживала, чи встигне намалювати картину — гелікоптер на яскраво-блакитному тлі. У неї вийшло, і Сергій отримав свій подарунок 1 березня, коли на кілька днів вирвався додому.
— Він був дуже щасливий, що ми залишились удома й не виїхали десь на захід країни, як мені радила вся рідня. Я знала, що ми маємо бути поряд із ним. Бачила по ньому, що Сергій був неймовірно радий прийти до дому, у якому є ми. І, як виявилося, я мала рацію, ми хоч уривками були разом і бачилися.
За неповних 9 місяців цього року екіпаж полковника Хоміка під постійними масованими артилерійськими та ракетними обстрілами з боку противника здійснив майже 250 бойових вильотів. Український полковник-авіатор не раз вносив корективи до щоденної статистики Генштабу, знищивши понад пів сотні ворогів та спаливши десятки зразків військової техніки окупантів. Окрім цього, вертолітники виконували завдання з пошуку та евакуації льотного складу, який зазнав лиха, доставляв зброю, боєприпаси та спорядження у район активних бойових дій. Як командир вертолітної ескадрильї Сергій Ярославович безпосередньо виконував бойові завдання на вогневе ураження противника, а також підготував не один десяток бойових льотчиків.
— Сергій Ярославович був беззаперечним лідером. Вимогливим, дещо різким, але справедливим. Слово авторитетний — замало для того, щоб його схарактеризувати серед наших колег. Він завжди брався за найскладнішу роботу та з честю її виконував, — ділиться побратим Валентин. — Він ніколи не лив воду, завжди чітко знав, який результат ми маємо отримати. Після кожного бойового вильоту завжди збиралися біля його вертольота та проводили розбір. Обговорювали, що зробили не так, яких неточностей припустились. Він, як старший групи, вказував на певні недоліки та говорив, що потрібно змінити.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі у цьому році полковник Хомік був нагороджений орденами «За мужність» ІІІ і ІІ ступенів.
Катерина до останнього сподівалась, що коханий живий. Хай поранений, хай травмований, але живий…
Хоч як би було важко і які б складні завдання виконував, Сергій завжди намагався повідомити дружині, що з ним усе гаразд. А вона завжди відчувала, коли екіпаж чоловіка повертався із завдання.
— За роки нашого спільного життя я навчилася зайвий раз не відвертати увагу чоловіка від роботи. Ще до війни мені якось вдавалось інтуїтивно вгадувати, коли вони вже приземлились. Часто бувало дзвоню і чую, як мотори гудуть і лункий голос Сергія: «Як ти знаєш, ми тільки сіли?!». А з лютого цього року вже старалась не дзвонити, здебільшого обмінювались есемесками. «Ми вже відпрацювали!» чи «Ми на місці! Працюємо!» — писав чоловік. А я могла скинути якогось смайлика, бачила, що прочитав, значить, все добре. Телефонував він тоді, коли вже був недалеко від дому.
Так і того трагічного листопадового дня Катерина чекала на дзвінок чоловіка та його коротке: «За 15 хвилин буду». Перед ротацією вони не могли вибрати подарунок для донечки, якій наступного дня мало виповнитись 13 років, тож мали обговорити це. Пролунав дзвінок: «Катю, вертоліт Сергія підбили…» Дружина до останнього сподівалась, що коханий живий. Хай поранений, хай травмований, але живий…
читайте також:
— Я попросила донечку залишитися вдома й не йти на тренування з гімнастики. Ми в очікуванні просиділи з нею кілька годин. У мене постійно крутилась думка: «Добре, що ніхто не дзвонить, значить, живий. Головне, щоб ніхто не прийшов». Стукіт у двері — кімната наповнилась чоловіками у формі. «Катю, Сергія більше немає»… Я досі не вірю, що це сталось. Для нас листопад був найщасливішим місяцем: 16-го ми вінчались і цього ж числа народився Макар, 12-го — день народження Марійки. І в листопаді Сергій загинув… Проте чоловік залишив мені крила, що міцно мене тримають. Сьогодні я точно знаю, що ми все робили правильно: моїм життєвим вибором стала сім’я і підтримка чоловіка, а його вибором — захист родини й України.
Льотчик I класу, герой сучасності та приклад майбутнім поколінням, полковник Сергій Хомік до останнього дня свого життя боронив рідну країну, кожним своїм вильотом виносячи вирок агресору, який непрохано прийшов на українську землю. Героїчний офіцер назавжди залишиться в літописі історії українського народу.
