Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Його звати Денис, позивний – «Чечен». За 29 років свого життя старший солдат вже встигнув відслужити строкову, восени 2014 року стати на захист країни по мобілізації, певний час бути воїном-контрактником, а з лютого поточного року знов одягнути військовий однострій, бувши вдруге мобілізованим. Денис прикипів до війська, а військо – до нього. Але чоловік не звик до жахіття реалій війни. Саме тому він тут – на фронті, та робить все можливе, щоб якнайшвидше покласти край цій війні, з полегшенням видихнути, а далі… Далі буде так, як розпорядиться доля.
У 2014-му по мобілізації потрапив у частину, де служив строкову
Так, зараз «Чечен» вже замислюється з приводу того, чи не укласти в майбутньому знов контракт та залишитися в строю захисників України. Але поки що якісь конкретні плани не будує, мовляв, ось виженемо ворога з нашої землі, тоді й побачимо. Як і в мільйонів українців, мета в нього зараз одна – перемогти, а потім вже можна для себе й мирне майбутнє проєктувати.
На війні від Дениса залежить багато чого. В складі окремої механізованої Степової бригади він обіймає посаду механіка-водія самохідно-артилерійської установки. Тієї самої – потужної, броньованої САУ, прицільний вогонь з якої не дозволяє залишатися противнику в спокої ані вдень, ані вночі.
Цю посаду старший солдат обійняв у лютому поточного року. Але не можна сказати, що в справі водіння бойової гусеничної техніки він був новачком. Адже свого часу в цьому напрямку він пройшов дуже непогану школу, коли на строковій впродовж року служив механіком-водієм танка Т-64. Техніка водіння й обслуговування САУ та Т-64 в принципі схожі, основна відмінність полягає лише в її бойовому призначенні та тактичному застосуванні. У САУ більша дальність стрільби, вона призначена для надання вогневої підтримки піхоти з тилу або із задніх ліній фронту. Танк же – це бойова машина прориву, яка знаходиться в першій лінії тих, хто атакує.
Відмінність полягала і в тому, що на строковій Денис служив у мирні та, як виявилося, передостанні 2011-2012 роки мирного спокійного життя, а нині – війна.
І вперше на неї чоловік потрапив ще вісім років тому. У цивільному житті лицювальник-плиточник восени 2014 року встигнув лише покласти на об’єкті чергову упаковку плитки, затерти шви на стінах, після чого, за повісткою, прибув до військкомату.
Прибув, здивувався й зрадів. Адже, за розподілом його мобілізували саме в механізовану бригаду, де ще кілька років тому він проходив строкову службу. Щоправда, вже не на посаду механіка-водія танка, а розвідником-кулеметником.
Тривалий час перебувати на місці постійної дислокації частини, що на Дніпропетровщині, Денису не судилося. Воно й зрозуміло, на той час вже понад пів року тривала війна проти російських загарбників на Донеччині й Луганщині. Тож вже за три місяця після призову він у складі свого підрозділу опинився в районі проведення Антитерористичної операції. Виконав свій обов’язок, за пів року повернувся з ротації та наприкінці 2015 року звільнився. А через півтора місяці вже за власним бажанням повернувся на військову службу за контрактом та став до строю мотопіхотної бригади, що дислокувалася на Херсонщині.
Викликав вогонь на себе
І знов, вже бувши техніком батареї, він двічі на пів року вирушав на Донеччину, де тримав оборону українських позицій в одній із найгарячіших точок російсько-українського фронту – в Пісках.
Одного разу «Чечену» доводилося навіть викликати вогонь на себе.
– Тоді на цій ділянці фронту сталося чергове загострення. Ворог провокував нас і намагався просунутися вперед. Тож командуванням частини було ухвалено рішення про здійснення певних стабілізаційних заходів. А мені із начштабу поставили завдання на КрАЗі з гарматою вирушити у визначеному напрямі та зайняти вогневу позицію. Приїхали на якесь поле, й офіцер каже: «Вмикай світло й катайся туди-сюди». Я так і зробив. За дві години по осінній, просоченій дощем землі близько 60 км намотав. Зайвих питань офіцерові не ставив. А коли від командира дивізіону надійшов наказ повертатися на свої позиції, начштабу й повідомив, що це ми в такий спосіб здійснювали маневр, що відвертав увагу, поки наша артилерія орків крила. Тобто привертали увагу ворога на себе. На щастя, все обійшлося та, як кажуть, ми без єдиної подряпини повернулися до своїх, – згадав старший солдат на псевдо «Чечен».
За кермом «самохідки»
У 2019 році його контракт із військом добіг кінця і Денис звільнився. За його словами, таке рішення він ухвалив через сімейні обставини. Адже воїн-контрактник одружився, в нього народилися донька. Рідні мешкали на Кіровоградщині, він «колесив» між Херсонщиною та Донеччиною. Хотілося бути поруч із сім’єю та виховувати свою дитину.
Так воно й було. Колишній військовий знов повернувся до цивільних буденних справ. Займався господарством, облицьовував людям стіни плиткою та здійснював ремонт приміщень.
Увечері 23 лютого, побажавши спокійної ночі трирічній донці, він заснув міцним мирним сном. А рано-вранці його розбудив дзвінок однокласниці Тетяни, яка несла службу в районі ООС саме в складі тієї самої бригади, з якої три роки тому звільнився Денис. Вона й повідомила, що розпочалася війна.
Уже за два дні «Чечен» пройшов відповідну медичну комісію на базі місцевого Центру комплектування та соціальної підтримки, а наступного дня прибув до Одеси – до місця збору новопризваних військовослужбовців однієї із механізованих бригад.
Мирне життя скінчилося. Як і на строковій службі, Денис знов став механіком-водієм, отримавши в одній із артилерійських частин відповідної модифікації самохідно-артилерійську установку.
А в квітні він вже був на передовій, де перебуває й донині, в складі своєї бойової обслуги, завдаючи суттєвої шкоди бойовій техніці та живій силі рашистів.
– Переважно ми гатимо по танках і складах противника, а також, за можливості, накриваємо й ворожу піхоту. Працюємо, звісно, вдень й вночі та, як правило, з відстані від 10 до 13 кілометрів, – розповів старший солдат.
Інтенсивність роботи обслуги САУ залежить від ситуації, яка складається на лінії фронту. Буває більш тихо, й артустановки замовкають. А потім піде в контрнаступ наша піхота, і стволи САУ ледве встигають витримувати задану кількість пострілів, підтримуючи дії сухопутників своїм влучним вогнем.
За словами «Чечена», часто-густо трапляється й таке, що на добу вони вистрілюють по 15-20 снарядів. По ворогові гатять не з одного місця, а постійно змінюючи позиції.
– На початку бойових дій ми маневрували менше. Але, як кажуть, ворог теж не дрімає, й коли з його боку почалися «прильоти», ми, так би мовити, розпочали грати з рашистами в шахи. Випустимо близько п’яти снарядів та швидко змінюємо місце дислокації. І в такий спосіб за добу робимо близько п’яти «перекатів» з позиції на позицію, завжди ставлячи противнику шах і мат, – каже механік-водій САУ.
На щастя, нашу техніку рашисти не пошкодили. Та й взагалі, як стверджує Денис, артилеристи з них погані. Якщо наші артустановки завжди гатять точно по військових цілях, то загарбники цілять аби куди. Вірніше, цілять по наших цивільних помешканнях та мирних людях.
Останнім часом частина, в якій несе службу старший солдат на псевдо «Чечен», значно просунулася вперед, витіснивши ворога з раніше займаних ним позицій. Відтепер обслуга Дениса перебуває на відстані близько десяти кілометрів від ворожих позицій і вже націлена на визволення від окупантів чергового населеного пункту нашої країни. За словами механіка-водія, на війні він втомився більше морально, ніж фізично. Але настрій у нього бойовий і він добре розуміє, що за нього його роботу інший краще не зробить. Він – на своєму місці – за кермом «самохідки». А найбільший біль для нього на цій війні – це втрата свого комбата, взводного та головного сержанта батареї, які загинули в автівці внаслідок прямого влучання ракети.
От помститься сповна за загибель бойових товаришів український солдат «Чечен», вижене ворога зі своєї землі, відсвяткує Перемогу, повернеться до доньки й дружини та згодом і про майбутнє ретельно замислиться. Можливо, він залишитися у війську, а, можливо, знов повернеться до цивільного життя. Це вже не так важливо. Аби йому було від цього добре. Важливо інше – те, що він робить тут і зараз. А тут і зараз він Батьківщину від ворога захищає!
Фото Дмитра Завтонова
