Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Нещодавно в російський пропагандистський лексикон увійшло поняття «кузьмічі», яким позначають невибагливих старших за сорок років чоловіків, мобілізованих до російської армії. Судячи з усього, можна простежити прямі родинні зв’язки між «кузьмічами» і «кузькіною матір’ю», якою свого часу грозив американцям Микита Хрущов.
Справді, Кузьміч — це патронім або по батькові, російською — «отчество». Відповідно, батька Кузьміча звуть Кузьма. Скороченим варіантом цього імені є Кузька, тож, відповідно, «кузькіна мать» — це мати Кузьми й баба Кузьміча. У перекладі англійською фразу Хрущова «кузькіна мать» так і передали — Kuzma’s mother, тобто «матір Кузьми» або «Кузьмина матір».
Традиційно появу в російській мові імені Кузьма або Козьма (Косьма) пов’язують із грецьким ім’ям Κοσμᾶς. Воно походить від слова κόσμος, тобто «порядок». Оскільки пояснити за такої етимології, чому «кузькіна мать» — це щось страшне, чим можна погрожувати всьому світу, неможливо, то лінгвісти звернулися до пошуку інших джерел походження знаменитого хрущовського вислову.
Знайти першоджерело вдалося у мовах кількох неслов’янських народів росії, насамперед комі-зирянській та комі-пермяцькій. У них слово «кузь» або «кузьо» означає лісового господаря або ж лісовика — злу нечисту потойбічну силу, вороже налаштовану до людей, які проникають до її володінь. У більш загальному вжитку воно набуло значення «дідько» або «чорт». Відповідно «кузькіна мать» — це матір «кузя», себто чорта, диявола. Така етимологія вислову видається значно більш переконливою, ніж його доволі умоглядний зв’язок із грецьким іменем Кузьма.
Цікаво, ким у цьому контексті виявляються «кузьмічі», яких російська пропаганда практично завжди згадує винятково у множині. Як онуків кузькіної матері й синів кузя їх слід означити як дрібне і незліченне «дідькове поріддя» — чортенят або бісенят. Вони не такі жахливі, як їхні баба і батько, бо спроможні лише на дрібні капості, однак украй неприємні через свою неймовірну численність і шкідницькі нахили.
«Кузьмічі» як зневажливо-лайливий термін, що початково виник у російській довколафутбольній тусовці на позначення масових глядачів футбольних матчів, справді може бути пов’язаний з фольклорними уявленнями про дрібне бісове поріддя — значне за своєю кількістю і слабке за своєю якістю. Пасивні «кузьмічі», на відміну від фанатів, не беруть жодної активної участі у бійках з уболівальниками команди суперників. Єдине, на що вони спроможні зі своїми пивними животами — голосно кричати і створювати враження страшної маси, яка, втім, мало на що насправді спроможна.
Отже, використовуючи термін «кузьмічі» для позначення мобілізованих на війну проти України чоловіків, російська пропаганда, сама того не бажаючи,влучила в яблучко: путіну не вдалося показати світу «кузькіну мать» і його останньою надією стали «кузьмічі».
