Тут навчають офіцерів для воєнної та космічної розвідки, радіоелектронної та кіберборотьби, інформаційного протиборства, захисту інформації та безпілотних систем. Інститут є унікальним тим, що…
Незважаючи на всі загрози і погодні умови, у нелегких умовах несуть бойове чергування військові моряки. Вони вже звикли працювати без вихідних у режимі 24/7, але жодних скарг від них ви не почуєте. Українські захисники розуміють — ворог підступний і розслаблятися не можна. І навіть коли випадає час на відпочинок, екіпажі бойових кораблів та катерів витрачають його на навчання.
Один із тих, хто не з чуток знає про всі випробування, які випадають на долю військових моряків, моторист одного з катерів типу «Айленд» ВМС ЗС України матрос Віктор. До 24 лютого в цивільному житті він працював на флоті протягом 7 років, тому мав достатньо досвіду, щоб швидко освоїтися й на військовому катері.
— Я родом із Миколаєва — міста корабелів, тому мій вибір майбутньої професії нікого не здивував. Спочатку закінчив Морехідну школу в рідному місті, потім — Херсонський морський коледж рибної промисловості. А далі були роки важкої роботи, розбавлені романтикою морських походів до портів різних країн світу, — пригадує моряк. — Було чимало всього на життєвому шляху, мали з дружиною свої мрії та плани, але коли російські ракети почали падати в нашому місті, я вирішив, що доведеться відкласти свій наступний рейс.
Віктор швидко зібрався і пішов до військкомату, де охочих захищати свою країну було чимало, тому чоловік раз за разом там нагадував про себе. Він був готовий іти з автоматом куди накажуть, хоча розумів, що у плавскладі на кораблі від нього буде більше толку. Так, у червні він і потрапив на посаду моториста одного з «Айлендів» ВМС ЗС України.
— Основне наше завдання полягає в забезпеченні механізмів необхідними умовами для підтримання нормального функціонування, здійснення їх своєчасної профілактики і ремонту. Тобто маємо вміти у будь-яку пору року за будь-яких погодних умов коректно, грамотно і безпечно запускати двигуни, — пояснює військовий моряк. — Взагалі, робота машинного відділення — вона складна і непомітна для сторонніх. Якщо на верхній палубі під час виходу в море з першим брязкотом якірних ланцюгів все сильніше з кожною хвилиною відчувають просту вібрацію корабля, то в нас одразу відчувається важке дихання механізмів і з поступовим збільшенням обертів вала гребних гвинтів нарощується темп роботи.
І якщо для Віктора сама професія не стала новою, то ось військовий розпорядок дня і постійні бойові чергування були в новинку. Але моторист швидко освоївся, і за лічені дні він вже з легкістю точно виконував будь-які доручення командира. Єдине, за що завжди переймався, — це щоб не підвести свій екіпаж.
— Ми мали багато різноманітних завдань, відпрацювали на висоті не одне бойове завдання, під час тривог завжди стоїмо варті, щоб ворожі ракети чи БПЛА не долітали до своїх цілей. Кожен без зайвих слів знає, що і де він має робити. Моє головне завдання — щоб двигуни були справні. І навіть якщо на кораблі під час виходу стаються незначні поломки, та особовий склад електромеханічної бойової частини усуває несправності дуже швидко, бо знає всі можливості й недоліки катера, — говорить Віктор.
Саме від його якісних, точних виконань службових обов’язків залежить ефективне обслуговування головного двигуна корабля. Безсумнівно, дана робота є надзвичайно відповідальною, складною і значущою, особливо коли твій екіпаж завжди на прицілі у ворога.
— За нашим «Айлендом» рашисти не раз полювали за допомогою безпілотників, але завдяки маневреності та швидкості катера, а також професійним діям командира ми уникали різного роду неприємностей, — каже моторист.
На запитання, яким має бути військовий моряк, Віктор впевнено говорить, що сміливим. Тому що будь-яка робота на кораблі в морі пов’язана з підвищеною небезпекою, а їхня — тим більше. Треба бути фізично підготовленим і морально витривалим, адже перебувати довгий час у закритому просторі в постійній напрузі дуже виснажує. Однак, попри всі труднощі, на військовому кораблі є й те, чого не знайдеш на цивільному судні — це повне взаєморозуміння, почуття братерства і взаємодопомоги.
— Я маю з чим порівнювати і добре знаю, що таке конкуренція на «гражданці», коли не знаєш від кого очікувати чергової підніжки, і що таке відчуття плеча серед побратимів. Ми можемо навіть не розмовляти один з одним, але знати, що комусь важко і треба допомогти. Іноді навіть просто постояти поруч, випалити цигарку і просто помовчати разом достатньо, — розповідає військовий моряк.
За словами Віктора, ворог у морі нині поводиться куди «чемніше». Певно, зрозумів, що українське море — то йому не його болото.
— Коли рашисти подалі відійшли від берега — стало легше. Якщо раніше, коли вони запускали ракети, то їхні кораблі було видно на горизонті, зараз ні. Бояться. Але мало їх просто лякати, кожен військовий моряк мріє вслід за «москвою» відправити всі ворожі кораблі, які наближаються до України зі смертоносними залпами. Впевнений, так воно й буде, — запевняє матрос.
Наразі Віктор щоденно дбає, щоб «серце» його катера працювало як швейцарський годинник, і кожен механізм виконував свою функцію. Адже якщо не справна навіть маленька деталь, то двигун виходить з ладу. Так і в роботі військових моряків — від професіоналізму і вправності кожного з членів екіпажу одного корабля залежить результат роботи ВМС ЗС України загалом.
Фото автора
