Дата обрана на честь пам’яті військового кореспондента Дмитра Лабуткіна, який у цей день загинув під час бойових дій на сході України у 2015 році. День…
Небезпеку посилення російського імперіалізму у разі підкорення України найкраще розуміють громадяни й уряди держав, яким довелося пройти важкий шлях визволення від панування росії. Поряд із трьома країнами Балтії та Польщею такою є також Фінляндія. Як уже повідомляла АрміяInform, у листопаді Фінляндія надала Україні десятий пакет військової допомоги з моменту широкомасштабного нападу росії. Підтримка України Фінляндією є продовженням доброї традиції фінсько-українських міждержавних відносин, які почали налагоджуватися невдовзі після проголошення незалежності Фінляндії 6 грудня 1917 року.
читайте також:
Шляхи Фінляндії та України до незалежності після лютневої революції 1917 року в російській імперії були значною мірою подібними і синхронними. Упродовж березня-листопада 1917 року фіни пройшли таку само еволюцію від уявлень про потребу і можливість широкої національно-територіальної автономії без розриву відносин з росією до проголошення незалежності. Так, ще наприкінці вересня 1917 року Фінляндський сенат у законі про самостійність Фінляндії зазначав, що фінська держава планує лишатися в унії з росією, що передбачатиме й узгоджену з росією зовнішню політику та залежність у військовій сфері. Зазначалось, що російські війська, зокрема, матимуть право перебувати на фінській території, а в разі війни фінські збройні формування будуть підпорядковуватись російським воєначальникам.
«Фінляндія лишається в унії з росією, причому справи війни й миру є загальнодержавними, котрі Фінляндія самостійно вирішувати не може; умови з іншими державами про війну чи мир має складати росія або за її дозволом і згодою уряд Фінляндії, російське військо має щодо розпологу й годування однакові права з фінським, під час війни команда над фінським військом переходить од президента Фінляндії до рук спільного начальника». (Замітка «Самостійність Фінляндії» у газеті «Нова Рада» (Вівторок, 26 вересня 1917 року. № 146. С. 1*)).
Згадаймо, що на автономістських позиціях довгий час, аж до більшовицького перевороту в петрограді на початку листопада 1917 року, перебувала й Українська Центральна Рада. Ба більше, навіть у Третьому Універсалі стверджувалось, що Українську Народну Республіку проголошено «не відділяючись від республіки російської і зберігаючи єдність її». І лише агресивна політика більшовицької росії та її пряма збройна агресія спонукали український революційний парламент діяти рішуче і проголосити незалежність УНР. Фіни у цій ситуації зорієнтувалися швидше і проголосили незалежність Фінляндії вже 6 грудня 1916 року.
Прикметно, що проголосивши незалежність, фіни відразу рішуче виступили проти будь-якої російської військової присутності на території Фінляндії. Ця позиція кардинально відрізнялась від того, що обстоював Фінляндський сенат заледве двома місяцями раніше. Вона була обумовлена насамперед тим самим чинником, який радикалізував також і позицію Центральної Ради — більшовицьким переворотом і загрозою російської агресії з використанням збільшовичених військових частин колишньої російської царської армії на території Фінляндії.
«…фіни рішуче домагаються виводу всього російського війська з меж нової держави. І мають в цьому рацію, бо російське військо, оскільки воно не воює, а віддається політичній боротьбі, заводить в мирній без війська країні відносини горожанської війни, надуживаючи зброї». (Замітка «Самостійність Фінляндії» у газеті «Нова рада» (Середа, 29 листопада 1917 року. № 197. С. 1)).
Самостійницькі прагнення і змагання фінів привертали пильну увагу українців, які розуміли подібність положення фінського та українського народів у російській державі. Влітку — восени 1917 року на замовлення Українського інформаційного бюро у Стокгольмі Герман Ґуммерус, один із провідних громадсько-політичних діячів, підготував брошуру «Самостійна Фінляндія». У ній спеціально для українського читача він обґрунтував причини, внаслідок яких фіни неминуче змушені будуть відмовитися від перебування у складі федеративної демократичної росії і домагатися незалежності. Брошура була опублікована в українському перекладі київським видавництвом «Серп і молот» у березні 1918 року, коли багато з того, що лише передбачав Г. Ґуммерус, вже справдилося — Фінляндія й Україна проголосили незалежність і відстоювали її в боротьбі з російською більшовицькою агресією.
«… я усвідомив етнографічні та історичні підстави прагнення українців до незалежності і зрозумів, яке це має значення для Фінляндії. Українські прибічники незалежності були нашими очевидними та природними союзниками. Якби ця велика та багата країна стала незалежною, це б послабило сили росії і, таким чином, сприяло б звільненню Фінляндії та збереженню її свободи. Але у той час тільки небагато хто насмілювався мріяти про незалежну Україну». (Герман Ґуммерус. Україна в переломні часи. Шість місяців на чолі посольства у Києві. К., 1997. С. 39).
Імперський світогляд, доводив автор, так глибоко вкоренився у свідомості великодержавного російського народу незалежно від політичного режиму російської держави, що зреалізувати національні права недержавним націям, зокрема фінам, можливо буде лише за умови повного відокремлення від росії і проголошення незалежності. З огляду на це він наголошував на важливості спільної боротьби за свободу всіх поневолених росією народів, справедливо вважаючи, що лише об’єднаними зусиллями вони зможуть вибороти незалежність власних національних держав. «Особливі надії, зауважував Г. Ґуммерус у брошурі, покладає Фінляндія на визвольні змагання інших народів росії, насамперед України. Спільному походові цих всіх народів шляхом обопільної підтримки великороси навряд чи зможуть опертися».
«Ми щиро бажаємо, щоб за цими першими актами межинародньої ввічливости прийшли вони до більш тісних економичних та культурних взаємин. Працьовитий, культурний та енергійний народ півночі має всі дані для того, щоб південний його товариш по тяжкій національно-політичній неволі зав’язав з ним найтісніші культурно-економічні зносини на користь обох народів та держав». (Замітка «Фінляндія та Україна» в газеті «Нова Рада» (Четвер, 22 (9) серпня 1918 року. № 146. С. 1)).
Чудово розуміли потребу обопільної підтримки та дружніх взаємовигідних відносин з незалежною фінською державою й в Україні. У серпні 1918 року газета «Нова Рада» захоплено відгукнулась на звістку про прибуття Германа Ґуммеруса до Києва як посла Фінляндії: «Українське громадянство має нагоду привітати заступника тої держави, яка майже одночасно з Україною під гуркіт гармат світової війни та небувалого революційного безладдя, спираючись на народню волю та допомогу центральних держав, стала незалежною та суверенною державою». Народи, які вивільнились з-під російського поневолення, повинні всіма силами підтримувати один одного у захисті своєї незалежності, — стверджувалось у статті.
Як бачимо, заклики фінського й українського народу понад сторічної давнини не втратили актуальності й зараз, тому Фінляндія, яка добре пам’ятає російські кайдани, допомагає Україні відбити російську агресію. «Україна досі потребує нашої підтримки, щоб захистити себе. Важливо, щоб ми продовжили допомагати настільки ефективно, наскільки це можливо… Наша постійна підтримка України є надзвичайно важливою», — наголосив міністр оборони Фінляндії Антті Кайкконен під час зустрічі з міністрами оборони країн Скандинавії в Гельсінкі в листопаді цього року. Схоже, він поділяє переконання свого співвітчизника Германа Ґуммеруса про вагоме значення збереження незалежної України як запоруки безпеки Фінляндії.
* Газети датовано за старим стилем.
