Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
1 грудня світ відзначає День боротьби зі СНІДом. За інформацією Центру громадського здоров’я МОЗ, Україна посідає одне з перших місць серед Європейського регіону за кількістю ВІЛ-позитивних осіб. Лише у Харківській області станом на 1 жовтня цього року на диспансерному обліку в Обласному клінічному центрі профілактики боротьби зі СНІДом перебувало майже 4800 ВІЛ-інфікованих, зокрема 47 дітей. Понад 1290 осіб мають четверту клінічну стадію захворювання. Серед «лідерів» щодо захворюваності на ВІЛ в Україні залишаються Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Київська, Чернігівська області та Київ.
Повномасштабне вторгнення росіян загострило проблеми українців, хворих на соціально-небезпечні хвороби, оскільки під загрозою опинилися всі медичні послуги, які надаються цій категорії людей.
29 листопада в деокупованому місті Балаклія на Харківщині працювала мобільна лабораторія з експрес-діагностики ВІЛ. На жаль, кількість охочих пройти тестування виявилася вкрай малою. Фахівці лабораторії зауважують, що це є результатом того, що люди з певних соціальних груп просто бояться дізнатися про можливу хворобу через упереджене ставлення суспільства. Оскільки перебування частини території Харківської області під російською окупацією наочно виявило кардинальну різницю у підходах України та росії, а тим більше самопроголошених «гауляйтерів», до таких хворих.
— Річ у тім, що в російській недодержаві антиретровірусна терапія для ВІЛ-позитивних є дефіцитом — безкоштовно її отримують далеко не всі, більша частина інфікованих купляє ліки за свій кошт. Тому громадяни України, які опинилися на окупованих територіях, певний час були позбавлені АРТ (антиретровірусна терапія. — Авт.) та можливості зробити контрольні аналізи, що в рази погіршило стан їхнього здоров’я та зробило більш небезпечними для оточуючих, — розповідає Денис Клименко, директор медцентру «Альтернатива», який за наказом МОЗ протягом останніх 9 місяців безкоштовно надає медичні послуги хворим на соціально-небезпечні хвороби та наркозалежним.
Не секрет, що значна кількість ВІЛ-позитивних та хворих на вірусні гепатити й туберкульоз є особи, що вживають наркотичні препарати. До повномасштабної війни росії проти України навіть у таких невеликих містах Харківщини, як Куп’янськ та Балаклія, існували анонімні кабінети та сайти, через які ця категорія людей отримувала замісну терапію, а стан їхнього здоров’я контролювали медики.
Денис Клименко зауважує, в росії відсутня «Програма знищення шкоди» на кшталт такої, яка існує в Україні, а замісна терапія заборонена. І ця практика була поширена на тимчасово окуповані території України. Внаслідок такого ставлення чимало людей не змогли самостійно подолати абстинентний наркотичний синдром та повернулися до вживання вуличних наркотиків з початком сезону «спайсів».
Ба більше, за «дозу» наркозалежні виконували рабську роботу в окупантів та піддавалися гонінням.
— російські війська зайшли до нашого міста вже 2 березня. Упродовж наступних двох тижнів ми ще отримували ЗПТ (замісна підтримуюча терапія. — Авт.), потім пару разів ще змогли вирватися до Харкова, аби запастися замісними препаратами, а в травні окупанти закрили місто як на в’їзд, так і на виїзд. Коли люди зверталися до росіян з проханням отримати ліки, аби подолати «ломку», їх, у кращому випадку били, в гіршому — кидали за грати на кілька днів. Були випадки, коли за «дозу» відправляли копати окопи. А в Куп’янську, як розповідали мої знайомі, взагалі списки наркозалежних та хворих на ВІЛ, які стояли на обліку, опинилися в окупантів. Вони відкрили на цих людей справжнє «полювання» — били та знущалися, — розповідає житель Балаклії, який із зрозумілих причин попросив не згадувати його ім’я.
Також чоловік ділиться, що часто люди вмирали в муках або здійснювали самогубство — організм не витримував «синдрому відміни» наркотиків.
Не краща ситуація склалася і для осіб, хворих на ВІЛ та СНІД. Так, відвідувач мобільної лабораторії з експрес-діагностики ВІЛ, який прийшов перевірити навантаження вірусу на його організм, розповідає, що, аби отримати АТР у Харкові, він тричі писав заяву окупантам, щоб його випустили за межі міста. І тричі заява залишалася без відповіді — йому пропонували їхати до росії та купувати ліки за власний кошт.
— Їх, на відміну від українських лікарів, просто не цікавили наші проблеми. Казали, що чим швидше ми помремо, тим чистішою стане «русская земля», — жаліється чоловік.
— До нашого центру, який розташований у Харкові, пацієнти були вимушені діставатися пішки під обстрілами, долаючи мінні поля. Були зафіксовані випадки загибелі таких людей від підривів та вогнепальних поранень. Деякі з них потрапляли до нас у край тяжкому стані, оскільки загострювалися супутні захворювання. На жаль, весь період окупації тут були відсутні як засоби контрацепції, так і одноразові шприци, якими до повномасштабного вторгнення ми забезпечували наших підопічних. І вже зараз зрозуміло, що це може призвести до зростання захворюваності на соціально-небезпечні хвороби, — розповідає лікар-нарколог МЦ «Альтернатива» Євген Бабенко.
За словами фахівців Обласного клінічного центру профілактики боротьби зі СНІДом, значно підвищила ризики розповсюдження хвороб присутність на окупованих територіях російських найманців з ВІЛ-статусом, про що раніше інформувало ГУР, а також факти сексуального насилля та надання медичної допомоги без проведення аналізів на ВІЛ, гепатити тощо.
— Окремою категорією серед пацієнтів нашої установи є діти. На щастя, 6 місяців окупації не позначилися на їхньому здоров’ї — якщо вірусне навантаження ВІЛ зросло, то не значно, а інші показники аналізів перебувають у межах норми. Нині вони отримують необхідне лікування. Також з моменту деокупації — дякуємо ЗСУ, ми маємо змогу спостерігати 13 діток, які за цей період народилися від ВІЛ-позитивних матерів, — розповідає Ольга Кислань, лікарка Обласного клінічного центру профілактики боротьби зі СНІДом.
На сьогодні на Харківщині працюють або відновили роботу сім центрів інтегрованої допомоги, а життєво-важливі програми антиретровірусної та замісної терапії відновлено, попри існуючі труднощі в логістиці. Також фахівці запевняють, що у сфері боротьби із соціально-небезпечними хворобами в Україні збільшено рівень фінансової допомоги завдяки програмам за грантовими угодами із донорами з Європи та США.
