Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Із початком широкомасштабного вторгнення тисячі українців стали на захист Батьківщини. Хтось вирушив до військкомату, не маючи жодного військового досвіду, хтось прийшов до побратимів, із якими в перші роки російсько-української війни захищав країну. А хтось повернувся із запасу до частин, із якими їх пов’язували тривалі роки військової служби.
Серед останніх — вертолітник авіаційної бригади Вадим Кравець.
Вадим Миколайович повернувся до рідної бригади на третій день від початку великої війни. Ніби і не було років поза аеродромом без гуркоту двигунів та вабливої блакиті неба. Він уже навіть і не мріяв, що колись знову сяде за штурвал свого Мі-2. Але війна, обов’язок…
«Ось бачиш, я ж тобі обіцяв, що ще літатимеш, а ти все переживав, — усміхнувся тоді наставник і товариш Вадима Миколайовича, льотчик І класу, інструктуючи перед першим за довгі роки польотом на вертольоті.
За пару тижнів капітан Кравець почав літати самостійно. Так почалась бойова робота командира вертольота однієї із бригад транспортної авіації.
Вадим разом зі своїм екіпажем виконував бойові завдання. Під постійним шаленим вогнем засобів ППО та авіації ворога, повсякчас ризикуючи життям, військові авіатори доставляли підрозділам потрібне озброєння та спорядження.
«Вадим був дуже цілеспрямованим і наполегливим, — згадує про командира його побратим Роман. — Він завжди втілював свої плани у життя, завжди досягав того, про що мріяв».
Роман дружив із Вадимом Кравцем ще з давніх років — тоді він прийшов тільки служити, а Вадим уже був старшим лейтенантом. Згодом разом підкорювали небо в одній ескадрильї. Спілкувались і тоді, коли обидва вже звільнились у запас. У лютому офіцери буквально разом повернулись до бригади.
А за кілька місяців Вадим Кравець загинув. «Мені зателефонували о 6-й ранку… Я ще довго після того дзвінка не міг повірити, що Вадима більше немає. Він для мене був, як старший брат. Та й взагалі він був готовий пожертвувати собою заради інших, завжди допомагав у будь-який час дня чи ночі. Безвідмовна людина…була…», — розповідає найкращий друг.
За мужність і героїзм, незламність духу та високий професіоналізм, проявлені в умовах збройної агресії рф проти України, Вадим Миколайович Кравець був нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу» незадовго до смерті та отримав звання «майор», на жаль, посмертно.
Для рідних і друзів Вадим наче поїхав у відрядження, з якого ось-ось повернеться… Адже льотчики не вмирають, вони просто відлітають у небо…
Читайте також: «Усі чотири роки моє життя наповнювали квіти. Не знаю, як тепер буду без нього…»
