Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Байрак — невелике селище у Вовчанському районі Харківської області. Після широкомасштабного вторгнення росії населений пункт опинився під окупацією. Навесні і влітку тут тривали запеклі бої, кілька разів Байрак переходив під контроль то окупантів, то української армії. На початку вересня Сили оборони остаточно звільнили селище від рашистів та встановили тут український прапор.
Авторка матеріалу зустрілася з безпосередніми учасниками тих подій — військовослужбовцями окремої танкової Залізної бригади, які розповіли про бойові дії за населений пункт.
Командир однієї з рот бригади Володимир розповідає, що Байрак для Сил оборони був стратегічним об’єктом, оскільки саме тут знаходилася панівна висота відносно розташування ворожих позицій:
— Для нас вкрай важливо було взяти цей населений пункт, оскільки тільки так ми могли просуватися в бік Балаклеї та Куп’янська.
За словами військовослужбовця, бій відбувався у вкрай складних умовах, оскільки за час окупації рашисти міцно облаштувалися на своїх позиціях.
— Всі підступи до Байраку були заміновані, заходили поміж мінних полів. Танками управляли за допомогою дронів, що дуже спростило виконання бойового завдання: бачили, звідки противник веде вогонь, звідки виїжджає його техніка, та вчасно повідомляли про це екіпажі танків. Завдяки цьому наш підрозділ вийшов з бою без втрат, — говорить Володимир.
Танковий підрозділ підтримував дії піхотинців та прикордонної комендатури швидкого реагування.
— Наступ розпочався рано вранці. Спочатку відбулася артпідготовка по позиціях ворога. А нашим завданням було вибити залишки противника з населеного пункту, а також відрізати йому шляхи сполучення. На поле бою з району зосередження виїхало п’ять наших «коробочок»: чотири попарно, п’ята — наш екіпаж, був напоготові замінити одну з них, коли хтось відійде на дозаправку та для поповнення БК або на випадок, якщо якусь машину буде пошкоджено, — розповідає командир танкового взводу Влад.
Бій був дуже інтенсивний: росіяни не хотіли здавати своїх позицій — по українських військових нещадно працювала ворожа артилерія, танки, літаки-винищувачі. Чотири рази нашим танкістам доводилося повертатися з рубежу для поповнення боєкомплекту та дозаправки. На жаль, кілька бойових машин були виведені з ладу — не сильно, їх ремонтували на полі бою, але виконувати завдання деякий час вони не могли. Аби не гаяти часу, хлопці просто перекидали боєприпаси з несправних танків та гатили ними по ворогу.
— Тоді ми знищили та підбили п’ять одиниць техніки, а скільки окупантів відправили до пекла, рахувати не стали, — усміхаються хлопці.
В один момент танкісти отримали нове, непритаманне для них завдання — потрібно було евакуювати з поля бою поранених українських бійців…
— Більшість бронеавтомобілів «Козак», які мали на озброєнні прикордонники, були виведені з ладу, не всі легкові евакуаційні автівки могли дістатися до наших «трьохсотих» через інтенсивні обстріли та заміновану місцевість. Тому іншого виходу, крім як залучити нас до цього завдання, не було, — ділиться Влад.
І знову не обійшлося без «небесних очей» танкістів — з допомогою БПЛА евакуаційні машини та танк, який виїхав їм на допомогу, дісталися до місця, де знаходилися поранені.
— Це стало маленькою, але дуже важливою спецоперацією: побратими прикривали нас вогнем з танка, що розташовувався в лісосмузі, а ми виїхали на поле бою та забрали поранених. Знайшли трьох — один з яких був критичний. Завантажили їх на моторно-трансмісійне відділення та обережно вивезли в зону евакуації, де на них чекали медики. Весь час нас намагалися дістати артилерійським вогнем росіяни, але, на щастя, безрезультатно. А ми знову повернулися до виконання завдання. Загалом бій тоді тривав понад 12 годин… — пригадують танкісти.
Фото автора та з архіву бригади
