«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Херсон повернувся під контроль України. Усі вісім місяців він боровся, чекав на наших воїнів і мріяв про звільнення. І ось нарешті — Херсон наш!
Цього чекала вся Україна, а найбільше — самі херсонці. Сьогодні значно більше містян вийшли в центр, бо спершу їм було важко повірити в те, що наші військові так швидко зможуть звільнити місто.
Звільнення міста стало справжнім святом для місцевих. Сотні їх, які зібрались на центральній площі міста, не стримують своїх емоцій — зустрічають оплесками й затискають в обіймах своїх захисників. «Дякую, наші рідненькі, що ви нас звільнили», — звучить чи не з кожного куточка. У військовому однострої пройти неможливо: вже другий день місцеві жителі з прапорами України вітають і дякують своїм захисникам. Херсонці фотографуються з воїнами, підіймають їх на руках, дарують квіти та просять залишити автограф на синьо-жовтому стягові, аби залишити пам’ять про таку історичну мить. На їхніх очах сльози, адже вони так довго чекали, коли український прапор знову замайорить над Херсоном.
Херсонці розповідають, що весь час, поки місто було під окупацією, вони жили у відчутті страху. Окупанти помилково вважали, що вони тут назавжди. Зі слів жителів, перед своїм відходом рашисти поводилися дуже величаво. Вони лякали мирне населення тим, що будуть відбирати домівки й квартири та примусово переселяти людей в російські міста. Понад усе люди боялися, що їх примусять покинути місто.
Зараз місто оговтується, там потрохи відновлюється життя. У повітрі — атмосфера свободи й радості, а на вулицях — дедалі менше російської символіки та слідів перебування окупантів, люди вільніше пересуваються містом. Словом, Херсон повертається додому — до України.
