Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Сергій проходить службу в самохідно-артилерійському дивізіоні окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Минулого літа офіцер закінчив факультет ракетних військ та артилерії Національної академії сухопутних військ. Воїн розповідає, що бажання одягти однострій українського військовослужбовця було цілком виваженим — на момент закінчення школи в Україні вже тривала війна, отже, армії потрібні офіцерські кадри. А стати артилеристом вирішив, оскільки вважає цей рід військ елітою — богами війни…
Перший бойовий досвід Сергій здобув уже 24 лютого цього року, через 8 місяців після закінчення вишу — повномасштабне вторгнення орків підрозділ офіцера зустрів на Куп’янському напрямку.
— Близько 5:30 того дня ми отримали команду «До бою!», після чого висунулися на заздалегідь підготовлені бойові позиції поблизу державного кордону. Уже там отримали координати перших цілей. На той момент піхота пішла в лоб противнику, а ми повинні були зупинити ворога і дати їм можливість увійти в бій, — розповідає армієць.
Офіцер ділиться, що був вражений кількістю військ росіян, які зайшли на українські землі. Каже, що орківська навала нагадувала сцену з відомого серіалу, де фантастичні істоти йшли і йшли, попри те, що їх нещадно вбивали люди та спалювали дракони.
— Їх було дуже багато. Але ми не опускали рук, хоч й було неймовірно тяжко. І перше полегшення особисто я відчув, коли ми розбили ворожу колону —на горизонті в районі їхнього пересування побачили чорний дим.
Поступово Сили оборони відходили від кордонів, посилюючи оборону навколо Харкова. Постійно відбувалися запеклі бойові зіткнення, обстановка змінювалася щохвилини, в один момент підрозділ Сергія опинився у ворожому оточенні.
— Це сталося поблизу селища Коробочкине, що в 15 км від Чугуєва. Ми замикали колону, і ворог нас відрізав. Виходили за допомогою радіозв’язку — дякуємо нашому комдиву та розвідці: вони керували нашим рухом, підказуючи на якому напрямку або в якій лісосмузі на нас чекає ворог. Рухалися ми непомітними вуличками, — усміхається офіцер.
Після перегрупування підрозділів Сергій з побратимами брав участь в обороні Харкова та звільненні від рашистів навколишніх населених пунктів.
— Фронт у нас був дуже великий — працювали майже на всіх напрямках зосередження ворога навколо обласного центру.
У кінці березня Сили оборони звільнили селище Мала Рогань. За словами офіцера, запеклі бойові дії за населений пункт тривати три дні.
— Був момент, коли мій розрахунок вів бій двадцять п’ять годин! Тоді лише ми випустили по ворогу близько ста снарядів. А коли вже зайшли до селища, відчув неймовірну ейфорію — росіяни відійшли, ми це зробили! Тоді ж виникло бажання гнати ворога далі й далі, бити по них більше і більше!
У перші дні вересня після відновлення окрема механізована бригада імені кошового отамана Івана Сірка отримала завдання на контрнаступ на Куп’янському напрямку.
— Ми повинні були звільнити наш напрямок — від селища Гракового до Балаклії та зайняти панівну висоту в Шевченковому. Вийшло все значно швидше, ніж планувалося — під нашим натиском ворог просто тікав. А ми наздоганяли їх вогнем — у перші години мій розрахунок уже використав половину БК — а це 23 снаряди. Вдалося навіть затрофеїти дві російські самохідні гаубиці 2С3 «Акація», модернізації 2006 року з системою навігації та наведення. Нині наші фахівці розбираються з керуванням бойовими машинами, тому, сподіваюся, вже незабаром вони служитимуть на нашу користь, — розповідає офіцер.
Під час контрнаступальної операції Сергій дістав поранення. Це сталося 6 вересня поблизу населеного пункту Волохів Яр.
— Після звільнення цього селища отримали команду на «перекат» ближче до колишніх позицій ворога, які ті покинули. Там моя гаубиця підірвалася — навколо все було заміновано. Як наслідок, мене і моїх шість побратимів було поранено. На щастя, вижили всі.
Осколок від ворожої розтяжки перебив хлопцю кістку на руці та застряг під ребром, на щастя, не зачепивши внутрішніх органів. Лікуватися прийшлося трохи менше ніж два тижні, після чого Сергій вирушив до Німеччини на навчання з програмування високоточного артилерійського снаряда калібром 155 мм Excalibur.
Нині офіцер відновлює здоров’я в резерві бригади — на жаль, рани, що нібито й загоїлись, періодично нагадують про себе болем. Але не дивлячись на це, Сергій вже рветься в бій, туди, де «Боги війни» продовжують бити окупантів.
— Уже хочеться завершити цю війну на нашу користь та зайнятися більш приємними справами — наприклад, створити родину. Треба відновлювати генофонд української нації! — усміхається армієць.
Фото автора
