Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Поки хтось розмірковує над тим, чи можна збити ворожу крилату ракету з сучасних іноземних ПЗРК, українські військові «приземляють» їх за допомогою старої доброї «Ігли».
Так, нещодавно стрілець-зенітник матрос Олексій під час чергового сигналу тривоги збив ворожу Х-101.
– Коли ти на бойовому посту і знаєш, що противник здійснив пуск чергової ракети, то завжди хвилюєшся за результат, адже не треба пояснювати, скільки біди несе в собі ця загроза. Головне максимально швидко привести ПЗРК у робочий стан та слідувати вказівкам командира, – запевняє Олексій.
Військовий моряк розповідає про свою роботу так, ніби все життя лише цим і займається. Насправді ж до лютого 2022 року в Олексія не було жодного військового досвіду. Він займався досить мирною справою і навіть уявити не міг, що колись буде змушений взяти до рук зброю.
Народився Олексій у Криму в місті Саки у 1983 році, а вже через рік його сім’я переїхала до Жовтих Вод, що на Дніпропетровщині. По закінченню школи він одразу пішов працювати, щоб допомогти батькам, які виховували, окрім нього, ще п’ятьох дітей. Працьовитий та завзятий хлопець швидко знайшов свій шлях, яким впевнено рухався аж до початку широкомасштабного вторгнення рф в Україну.
– 13 років я пропрацював у сфері монтажу харчового обладнання – як в Україні, так і закордоном. Ось і 23 лютого я був у Бельгії, а вже наступного ранку десь о 4-й годині мене розбудили друзі та повідомили страшну новину. Ні хвилини не роздумуючи ми вирішили повертатися, заскочили в машину і вирушили додому. Шлях до України зайняв близько 3 днів. Щойно дісталися – пішли до військкомату з готовністю захищати свою країну, – пригадує Олексій.
Чоловіка одразу відправили на навчання, під час якого він опанував спеціальність стрільця-зенітника. Разом з іншими добровольцями та мобілізованими воїн протягом нетривалого часу вивчав особливості роботи переносних зенітних ракетних комплексів «Ігла», Stinger та Mistral.
– Хоча часу в нас було не багато, але завдяки висококласним інструкторам ми швидко засвоїли матеріал і мали можливість відпрацювати все на практиці. За розподілом я потрапив до річкового дивізіону, який було створено задля забезпечення підтримки військ у прирічкових операційних районах. Відтоді несу службу на одному з катерів ВМС ЗС України на посаді стрільця-зенітника, – говорить військовий моряк.
Головне завдання Олексія на катері – протиповітряна оборона. З кожним сигналом тривоги він займає свій бойовий пост, бере «Іглу» на плече і пильно слідкує за обстановкою. У разі потреби – готує зброю до пуску, наводить на ціль і знищує її.
– Я цілком задоволений роботою свого ПЗРК – «Ігла» добре себе показала. Вона є досить ефективною. Як показує практика, її швидкості у майже 2,5 маху достатньо, щоб наздогнати та «приземлити» як ворожі ракети, так і літаки, – запевняє матрос.
Окрім навичок стрільця-зенітника, Олексію доводиться щодня набувати й іншого досвіду. Адже служба на катері вимагає досконало знати не лише свої обов’язки, а й чи не кожного члену екіпажу.
– Ми повинні бути взаємозамінними. Тобто, якщо щось трапиться і, наприклад, рульовий чи сигнальник раптом не зможе виконувати свою роботу, то це не означає, що треба повертатися. Просто хтось інший візьме на себе їхні обов’язки, – пояснює військовий моряк.
Олексій зізнається, хоча постійні тренування, хитавиця та «життя на воді» виснажують, але служба на катері йому до вподоби. Насамперед через можливість бути в колі однодумців, людей, які так, як і він, залишили все, аби відстоювати майбутнє України.
– Наскільки мені відомо, в нашому дивізіоні всі добровольці. Кожен прийшов сюди не заради якихось матеріальних благ, орденів чи медалей, а за покликом серця. Бути з такими людьми в одному строю – велика честь, – ділиться думками Олексій. – Особливо мене вразило знайомство з нашими захисниками із 101-ї бригади. Вони просто неймовірно круті. Завдяки їхній роботі більшість ворожих «Шахедів» не долітають до своїх цілей.
На військового моряка вдома чекає велика родина, заради якої він сьогодні, попри втому та ризики, продовжує боронити Україну. Олексій впевнений, що у найближчому майбутньому, одразу після перемоги, зможе нарешті відіспатися, обійняти донечку і відвідати рідний український Крим.
Фото з особистого архіву Олексія
