Наш кореспондент поспілкувався з інструктором одного з підрозділів, де навчають операторів наземних роботизованих комплексів. Він людина скромна, тому представляється коротко…
Незважаючи на досить молодий вік, за плечима у 21-річного уродженця міста Гайсин, заряджаючого номера обслуги САУ 2С1 «Гвоздика» солдата Михайла, вже три роки служби у ЗСУ. З них — майже вісім місяців безперервного перебування на передовій.
Початок повномасштабного вторгнення окупантів він зустрів на одному з полігонів. І вже за декілька днів був у самому епіцентрі боїв із російськими загарбниками на Херсонському напрямку. У той час там була дуже важка ситуація. Виконувати завдання доводилося у надзвичайних умовах постійних обстрілів. Ворог швидко переміщувався, і ситуація змінювалася практично щогодини. Михайло згадує свій перший бій. Усе відбувалося майже на автоматі. Треба було терміново підтримати дії наших піхотних підрозділів, які перебували поблизу Херсона. Отримали координати від аеророзвідки і не гаючи часу вийшли на позицію. Підготовка до ведення вогню зайняла лічені хвилини. Весь екіпаж діяв, як єдиний налагоджений механізм. А від Михайла, як заряджаючого, залежала швидкість ведення вогню, і він не підвів побратимів.
— Відпрацювали по визначених цілях ми тоді вдало і вже під вибухи ворожої артилерії повернулися до своїх. У такому режимі нон-стоп довелось працювати майже цілодобово, — згадав події тих днів Михайло.
Бойового досвіду у воїна було не так багато. Починав службу у 2020 році. Побував на ротації в районі проведення ООС на Донецькому напрямку. Але тоді артилерія згідно з мінськими домовленостями перебувала в районах відведення. Тому набувати практичних навичок доводилося лише на навчаннях. Але за вісім місяців перебування на фронті після 24 лютого Михайло пройшов справжню перевірку своїх професійних, морально-психологічних та фізичних якостей і став майстром артилерійської справи.
Він, як справжній господар на своєму подвір’ї, завжди чітко знає, скільки в нього боєкомплекту на борту, його маркування, класифікацію та призначення.
— Для того, щоб менше було несподіванок під час ведення вогню, треба завчасно готуватися, — ділиться секретами ефективної стрільби військовий. — Завантажую боєкомплект, правильно його розкладую залежно від маркування. Коли надходить команда на відкриття вогню, намагаюся, щоб з мого боку ніяких затримок не було, — додає воїн.
Зі слів Михайла, у бою бувають моменти, коли від заряджаючого потрібна неабияка фізична витривалість. Вага кожного 122-мм снаряда — понад 21 кг, а діяти часто доводиться в ручному режимі.
Сьогодні на південному напрямку фронту екіпаж, у складі якого воює Михайло, продовжує нищити ворога. Їхні САУ завжди на вістрі атакуючих дій піхоти. Щоб зламати укріплення ординців, подавити їх живу силу і вогневі споруди, вони постійно несуть бойове чергування. І хоча частіше працюють по координатах з дальньої відстані, але буває, що доводиться терміново приходити на допомогу іншим підрозділам.
Михайло пригадав, як вдало діяв їхній екіпаж під час одного з боїв на початку осені. Тоді механізований підрозділ ЗСУ звільняв одне з селищ на Херсонському напрямку. Коли виникла необхідність підтримати дії піхотинців, які зустріли опір з боку окупантів, екіпаж САУ прийшов на допомогу.
— Ми були на відстані майже 5 кілометрів від передових позицій загарбників і десь за 1 кілометр від нашої піхоти, — розповідає Михайло. — Це доволі невелика відстань для нашої САУ. Але треба було негайно подавити ворожий спротив, щоб атака механізованого підрозділу не «захлинулася». Тому діяли зблизька і відкрили біглий вогонь по укріпленнях ворога. За 8-10 хвилин випустили близько 30 снарядів і зуміли подавити вогневу активність окупантів. Після цього наша піхота увірвалася на їхні позиції і зуміла захопити важливий опорний пункт.
У цій розповіді українського гармаша відчувається гордість за свою ратну справу і свій екіпаж, який вносить гідний внесок у наближення перемоги над російськими окупантами. І хоча Михайло мріє про повернення додому, мирне життя та можливість зайнятися улюбленою справою будівельника, проте головним для нього нині залишається звільнення України від загарбників.
Фото Дмитра Завтонова
