Тут навчаються ті, хто мріяв про небо з дитинства, і ті, кого до армії привела сама війна. Але всіх їх об’єднує одне — чітке розуміння, заради…
У цивільному житті Іван Іванович Боршош працював директором спортивної дитячої школи у місті Виноградів на сонячному Закарпатті.
— Ще за два тижні до широкомасштабного вторгнення на душі було неспокійно, як кажуть, щось відчував, — розповідає пан Іван. — Багато думав, якщо не ми, то хто буде обороняти рідну землю… Тому і приїхав у місцевий територіальний центр комплектування і сказав — «Готовий служити, як тільки буде потреба в мені».
І йому подзвонили 24 лютого…
З улюбленої роботи за ним причепився позивний «Директор». Нині Іван заступник командира кулеметного взводу одній з бригад територіальної оборони.
— У Закарпатті проходив два місяці інтенсивних навчань. Адже як такого досвіду до цього не мав, лише в молодості служив у госпіталі. Може хтось вважає і пізно опановувати нову професію в п’ятдесят два роки, але не міг я всидіти вдома, коли таке лихо робиться на моїй землі. А взагалі мені дуже сподобалось навчатися в наших професіоналів з ЗСУ. Дуже цікаво, інформаційно, змістовно, сучасно, ніякої тобі радянщини.
Наразі «Директор» зі своїм підрозділом несе службу на півночі країни, тримають оборону поблизу білоруських кордонів.
— Ми тут вже зробили хорошу фортифікацію і готові дати відсіч ворогу в разі вторгнення. Не хочу нікого лякати, але я, як і усі хлопці, налаштовані битися до останнього окупанта, який ступить на нашу землю. Все ж просто та зрозуміло для усіх — ми захищаємо свою Батьківщину, свій дім, свій народ, своїх рідних. А ось вони заради чого гинуть і лізуть далі до нас, мені, як і цілому світу, їх не зрозуміти..
Іван Боршош закінчив Прикарпатський Національний педагогічний університет Стефаника. За плечима у нього понад двадцять років педагогічного стажу. Практично усе своє життя працював з дітьми, тренував їх, їздив на змагання з греко-римської та вільної боротьби. Підготував чимало майстрів спорту та кандидатів в майстри спорту, його учні неодноразово ставали чемпіонами України та призерами міжнародних змагань. Директором спортивної школи вже працює близько 13 років, колеги люблять та поважають його.
— Дуже сильно скучаю за дітьми і за своїми, і за вихованцями, і вони за мною, ось це буває деколи найважче. Взагалі мрію повернутися на своє робоче місце, в свій колектив… Поїхати на змагання, зустріти там своїх друзів, але це все лише після нашої Перемоги. Ось це буде мій найщасливіший день мого життя — наша Перемога.
