Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Після підриву на міні, десятків операцій і трьох років реабілітації 25-річний сапер Андрій знову повернувся розміновувати українську землю.
Про історію військового розповіли у Командуванні Сил підтримки ЗСУ.
До повномасштабного вторгнення Андрій працював інженером енергетичного машинобудування та ремонтував холодильне обладнання. З початком великої війни залишив цивільну професію й обрав одну з найнебезпечніших військових спеціальностей — сапера. Зараз він служить у 143-му об’єднаному навчально-тренувальному центрі «Поділля» Сил підтримки ЗСУ.
Побратими називають його «Малюк». Каже, саперна справа захопила настільки, що навчається постійно.
«У холодильниках такого точно немає. Постійно відкриваю посібники, адже ця справа постійно розвивається. Уже знаю їх майже напам’ять. Як священник Євангеліє», — усміхається військовий.
Першу знайдену розтяжку Андрій пам’ятає досі. Під час обстеження території місцевий пес ледь не зачепив лапою натягнуту ліску.
«Тоді я мало не посивів», — згадує він.
Потім була Балаклія. Сапери працювали практично під безперервними обстрілами, розміновуючи подвір’я, будинки й дороги.
Один із випадків запам’ятався особливо. Місцевий житель покликав військових і повідомив, що знайшов на городі підозрілий предмет.
«Приходимо, а він каже: „Я його в гараж заніс, щоб ніхто не вкрав“. Виявилося, це касета з протипіхотними мінами „Лепесток“, ще не спрацьована. Він зв’язав її мотузкою й просто перетягнув через увесь город», — розповідає сапер.
28 вересня 2022 року його життя різко змінилося.
Під час виконання бойового завдання Андрій підірвався на протитанковій міні. Один із побратимів загинув, сам він дістав тяжкі поранення.
Попереду були десятки операцій, тривале лікування й майже три роки реабілітації. Фактично він заново вчився ходити.
Та навіть після цього вирішив повернутися до війська.
Сьогодні Андрій працює оператором роботизованої системи гуманітарного розмінування GCS-200. Під час навчання німецький інструктор побачив, як українець, пересуваючись на милицях, упевнено керує важкою машиною, й назвав його Ironman — «Залізною людиною».
Після підготовки сапер уже двічі виїжджав у ротації на Чернігівщину, де разом із побратимами очищає деокуповані території від мін та інших вибухонебезпечних предметів.
Удома на нього чекають наречена, батьки та кішка Помка, яку він привіз із однієї з ротацій.
Війна навчила Андрія жити сьогоднішнім днем.
«Усе може змінитися за секунду», — говорить він.
Та одна мрія залишається незмінною.
«Хочу одружитися. І хочу дітей. Українців має бути багато».
Саме заради цього майбутнього він щодня виходить туди, де кожен метр української землі ще доводиться відвойовувати не лише у ворога, а й у залишених ним мін.
