Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Кураторка проєкту Russian War Crimes Ксенія Малих розповіла у другій частині інтерв’ю АрміяInform наступне. А саме про те, як виставки світлин воєнних злочинів російських окупантів на території України є інструментом культурної дипломатії України та допомагають в деколонізації російської культури у світі. Першу частину інтерв’ю можна прочитати тут.
— Яким чином виставки Russian War Crimes є важливим інструментом культурної дипломатії України у світі?
— Напередодні повномасштабного вторгнення президент росії путін сказав, що України не існує. І що не існує української культури.
Перший проєкт, який команда Pinchuk Art Centre зробила після 24 лютого, була презентація українського мистецтва на венеціанському Бієнале. Там було зібрано роботи українських художників і художниць про війну та твори світових зірок, які хотіли підтримати Україну.
Президент України Володимир Зеленський виступав на відкритті. Він записав відео, в якому сказав про те, що тільки у країнах, там де є тиранія, культурі не дають права голосу. Ніяка тиранія не дасть цієї свободи. І тому так важливо через українську культуру стверджувати нашу суб’єктність та показувати, що в українців є своя автентична культура.
Є, наприклад, радянське мистецтво. Але воно не належить повністю росії: так само там було багато українських художників, яких потім просто «вкрали».
Колись читала лекцію в Ганновері про українське сучасне мистецтво. Перше запитання, яке мені поставили, було таке: «А це офіційне мистецтво чи андеграунд?»
І я була в шоці. Освічені люди думають, що Україна досі частина радянського союзу, що в нас є якесь офіційне мистецтво та андеграунд. Що нам щось можна, а щось не можна.
Довелося дуже довго пояснювати, що в Україні нема ніякого офіційного мистецтва, бо в нас відсутня цензура на державному рівні. І тоді я зрозуміла, наскільки цю розмову треба починати із загальних речей. Іноземці уявлення не мають про Україну та українців.
Потрібно дуже багато вкладати в культурну дипломатію, тому що саме через культуру можна показати те, що українці розумні, талановиті, креативні. Показати, що українська нація має художній та культурний спадок у своїй основі.
Нині культурна дипломатія важливіша, ніж будь що, бо ми стверджуємо нашу ідентичність.
— Які були виставки вже після Венеції?
— Отже, виставки Pinchuk Art Centre ми почали з Венеції. Потім зробили спеціальну програму на Art Basel, де показали дві програми відео сучасних робіт митців. Після цього зробили ще презентацію воєнного щоденника Євгенії Бєлорусець у рамках виставки «Це Україна: Захищаючи свободу».
Згодом провели цілу серію виставок у Бельгії. Це маленька країна з дуже великою культурною спадщиною, та через неї вже можна спілкуватися спільною мовою з усією Європою.
Виставка під назвою «Коли віра зрушує гори» об’єднала твори 45 українських та іноземних митців, які під час повномасштабного вторгнення реагують своїми роботами на те, що відбувається. Основна частина колекції спільноти Фландрії, роботи з музею Мука в Антверпені.
Нашій команді вдалося переконати бельгійців дати частину колекції та привезти її сюди. І це вперше взагалі в історії мистецтва, коли музей, головна функція якого охороняти та зберігати колекцію, дає роботи на виставку у країну, де відбуваються військові дії.
Бельгійські друзі цим показали, що Європа вітає Україну у своїй родині, що вони поважають нашу культуру. І тому зробили спільну виставку, де було 2 бельгійські куратори.
14 листопада відкриємо виставку про російські воєнні злочини в Кельні.
— Яким чином фотографії з виставок можуть вплинути на розслідування воєнних злочинів рф?
— Для нас у цій виставці було дуже важливо, щоб кожну цифру та фотографію були перевірено. У кожному авторі ми впевнені, бо знаємо дату зйомки, хто там знятий, чи погоджено це з людиною, яку знімали, та що з цією інформацією можна працювати.
Розумію, що потенційно фотографії з виставок можуть бути доказом.Команда проєкту не може собі дозволити підважити документальну ціль виставки.
У наших виставках здебільшого українські автори, хоча є Філіп Чонг — ось його велика фотографія з Харкова. Чонг міжнародний автор, чиї фото ми відібрали для виставки.
— Як далі плануєте розвивати проєкт Russian War Crimes?
— Виставку постійно оновлюємо, бо, на жаль, воєнні злочини рф не закінчуються. Команда проєкту планує її показувати в інших важливих політичних місцях.
Знаю точно, що в нас є у планах Париж та Берлін. Також у трохи видозміненому вигляді плануємо показати виставку на наступному Світовому економічному форумі в Давосі в січні 2023 року.
Поки триватиме війна, наша команда точно буде працювати над виставками про воєнні злочини рф. Про це не можна мовчати, бо це такий цілісний інформаційний проєкт, який дуже добре виконує свою функцію. Показувати, що росія це країна-терорист. Те, що вчиняють росіяни, це тероризм та воєнні злочини.
На фото все, наче як на поверхні. Не треба нічого додумувати, що вчиняють російські окупанти з українцями та нашими територіями.
Загалом робота проєкту буде розділена на 2 частини: перша це робота з українською аудиторією. Плануємо далі працювати з ветеранами, волонтерами. Підтримка нині дуже важлива, зокрема й для українських митців.
А друга частина нашої діяльності це постійно тримати Україну на порядку денному культури через виставки, лекції та дискусії.
— Нині досить багато говорять про деколонізацію російської культури. Тривалий час росія вкладала значні кошти в популяризацію своєї культури за кордоном. Яким чином тепер Україна може допомогти Заходу та світу переосмислити росію?
— Мені здається, що вже нині світ готовий критично переглянути цей наратив росії про балет, пушкіна та толстого. Ось хто дійсно серйозно сприймав культурну дипломатію, так це росія.
Наше завдання щодо деколонізації полягає в роботі з іноземними інтелектуалами, хто формує світове розуміння мистецтва, літератури, архітектури, музики. Аби переглянути поняття, чим російська культура є насправді.
росія забрала все, що було радянським, створивши потім міф про «незнищенну російську культуру». Але якби народи у складі росії подивилися, а де їхня культура, то віднайшли б свою автентичність.
Приміром, люди з Дагестану потрапляють в московський ВНЗ. Там вони позбавляються свого культурного коріння, надягають на них «кокошнік». І все. Вони стають адептами «великої російської культури».
Наша спільна задача на даному етапі — розхитати впевненість у цьому бренді російської культури на світовому рівні. росію не запрошують на поважні кінофестивалі, економічні форуми, зовнішньополітичні події. Але нині маємо нову хвилю — про «хароших рускіх», тобто людей, які є нібито «жертвою війни путіна».
Наша команда пояснює організаторам подій у Західній Європі, що не треба саджати російських та українських митців за один стіл переговорів, не треба запрошувати на одну панельну дискусію.
Європейці кажуть про діалог і плюралізм. Але весь діалог можна побачити на цих фото — якому не місце, коли українців прагнуть знищити росіяни.
Фото Дмитра Юрченка
