На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
Командир самохідної артилерійської установки Давид служить у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого вже третій рік. Стати до лав ЗСУ він вирішив одразу після закінчення університету, де навчався на історика.
− Мої родичі свого часу стали жертвами російської пропаганди – вони не вірили ані в Україну, ані в нашу перемогу. Це стало однією з причин, чому я підписав контракт із ЗСУ, адже як історик знав, якими сильними й незалежними є українці, − розповідає Давид. − Я хотів переконати рідних у тому, що військо у нас високопрофесійне, що ми зможемо вибороти нашу свободу і незалежність. І, знаєте, я разом із побратимами їх переконав…
Перша ротація армійця в районі проведення Операції об’єднаних сил, яка тривала майже рік, минула на Луганщині. І хоча Україна на той момент дотримувалася режиму припинення вогню, постійні артилерійські навчання дали Давидові та його побратимам змогу відточити фахові знання та навики.
Повномасштабне вторгнення росіян армієць зустрів у навчальному центрі Національної академії сухопутних військ України, де проходив курси лідерства − того ж дня вирушив до своєї бригади.
Перші бої Давид разом із побратими зустрів на Житомирщині й Київщині, де Князівські воїни змусили ворога зробити «жест доброї волі» − з ганьбою відійти за священні кордони України.
Надалі підрозділ Давида боронив Україну на Півдні, Донбасі та Харківщині. Пригадує, що на Миколаївщині росіяни активно використовували далекобійну артилерію. Для наведення на ціль користувалися безпілотними літальними апаратами. Ускладнював ведення боїв і рельєф місцевості, притаманний півдню – майже повна відсутність лісосмуг, таких потрібних для маскування. Українським артилеристам доводилося використовувати маневрену тактику ведення бою.
− На Донеччині ворог сконцентровував надзвичайно велику кількість артилерії. Але ми вибудували на тій ділянці лінію оборони, що полегшувало виконання бойових завдань, − ділиться Давид.
Пригадує він і один із багаточисельних боїв на Донеччині:
− Наші САУ стояли надзвичайно близько до лінії фронту. Того дня ворог намагався прорвати нашу оборону. І ми тоді почули команду: «Усе, що маєте, по цілі – вогонь!» Ми знищували ворога, а нам усе підвозили і підвозили боєприпаси… За три години ми вистрілили близько 300 снарядів!
Звісно, противник не залишив таку зухвалість Князівських драконів без уваги. «Відповіли» росіяни кількома пакетами «Градів». Давид розповідає, що під шквальним вогнем тоді було знищено одну українську бойову машину, але на щастя, з бійців ніхто не постраждав:
− У деяких посікло осколками одяг, але на тілі не було ані подряпини! І це дійсно диво!
З вересня 14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого бере активну участь у контрнаступі на Харківщині. Давид вважає, що війна вже пройшла через свій переломний рубіж:
− Відчувши міць Збройних Сил України, росіяни просто вдаються до втечі, залишаючи техніку та зброю! Чималу роль відіграє в цьому й озброєння, яке надають нам держави-партнери. російські окупанти розуміють, що шансів вижити в них майже немає! І навіть «могилізація» їх не врятує!
А Давид, як і всі українці, мріє про перемогу, після якої як історик хоче створити власний музей. Особливе місце там буде відведене і для росії – в експозиції буде розміщена картина його дружини, на якій зображено палаючий кремль, і манекен у формі російського солдата, призначений для биття…
