Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Неспровокована збройна агресія росії проти України, окрім знищення інфраструктури та економіки, вже призвела до загибелі тисяч громадян України як військових, так і цивільних, а також зламала багато людських життів.
– Найгірше це невизначеність, — каже 82-річна мешканка селища Дробишеве баба Олена. — Кожного дня я виходжу на вулицю з надією зустріти сина.
Наприкінці вересня, коли селище Дробишеве, що на Донеччині, ще було зайняте росіянами, син баби Олени потрапив під ворожий обстріл та разом з ще кількома пораненими односельцями був вивезений на лікування у тимчасово окуповану Кремінну. На жаль, на деокупованих територіях, випадки, коли рідні з різних причин й досі залишаються на тимчасово підконтрольній ворогу території та з ними немає жодного зв’язку, непоодинокі.
— Того дня він пас на полі корів та дістав поранення, — розповідає жінка. — Коли його везли на лікування, я віддала йому усі гроші. За кілька діб наше селище звільнили ЗСУ. З того часу вже пройшло більше ніж місяць, а я не знаю про нього нічого. Розумію, що гроші давно скінчилися, йдуть бої та потрапити додому він фізично не може. Де він зараз та коли повернеться додому, мені невідомо. Кожного дня молю Бога за нього, — не стримує сліз старенька.
На паркані та воротах її будівлі видно сліди від уламків та куль. Скла у вікнах немає, тож вона закрила їх дерев’яними віконцями, світло та зв’язок у селищі також відсутні, але старенька бабуся вірить, що в неї все буде добре, головне, щоб син повернувся додому.
Фото автора
