Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Цьому воїнові на псевдо «Піксель» — 49. У ЗСУ вже 5 років. У 46 років він із легкістю пройшов усі випробування на право носити берет морпіха. Цей воїн пройшов через чимало важких боїв. Один із бойових його епізодів заслуговує особливої уваги.
— Пізно ввечері я зайшов у бліндаж та вже планував відпочивати. Рацією командир роти дав команду: «Піксель» на позицію». У ворожій посадці на відстані трохи більше як кілометр був снайпер противника, — згадує морпіх той вечір. — На наших позиціях було налаштоване відеоспостереження лінії зіткнення. Спостерігали постійно через телевізори. Так і помітили «одноокого» російського воїна.
«Пікселю» передали координати та орієнтири, щоб той насипав з АГСа (станковий автоматичний гранатомет) у район позиції ворожого снайпера. Але його АГС після інтенсивної стрільби впродовж двох діб заклинив… Тож «Піксель» зробив два постріли з підствольника в тому напрямку. І взявся налагоджувати автоматичний гранатомет. Він швидко привів у бойову готовність свій АГС і знову націлився за вказаними орієнтирами, як один із його побратимів крикнув: «Біжи до командира».
— Прибігаю в бліндаж, а командир мені відразу: «Тобі подяка від комбата. Мінус ще один ворожий снайпер».
— Мені спочатку не вірилось, що я в темряві з ВОГа влучив у ціль. Стало так радісно, що помстився за полеглих побратимів та зберіг життя наших хлопців, — згадав морпіх. «Піксель» каже, що на тлі бойових здобутків нашого війська — це маленька краплинка. Проте з цих крапель складається наша перемога.
Родом чоловік із Запорізької області. У нього дев’ятеро дітей та четверо внуків. Його старший син за прикладом батька теж воює за Україну. У бронежилеті військового поруч зі спорядженими магазинами я побачила сопілку. І вирішала детальніше розпитати про неї.
— Це один з інструментів, які у мене є на війні. Дві сопілки героїчно «загинули» в боях під Маріуполем. Але натомість один із найкращих виробників музичних інструментів в Україні подарував мені нову. До речі, сопілка, на якій цього року грали на «Євробаченні», — витвір рук цього майстра. Віртуозна мелодія підтримує бойовий дух хлопців. Бувало таке, що десь на горизонті гримить ворожа техніка. Відчувається, скоро почнеться буря. Я візьму сопілку й, аби трохи розрядити психологічну обстановку, граю гімн або якусь українську народну. Хлопці починають усміхатися, їхні очі — сяяти. Музика на війні — це те, що підбадьорює, надихає, — каже морпіх.
Фото автора
