Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Невеличке село Ганнівка розташоване на кордоні Дніпропетровської і Херсонської областей. Ще донедавна воно було в так званій «сірій зоні», адже «нулі» обох сторін пролягали по його околицях. Передові українські позиції були на північних схилах, а росіяни обладнали свій опорний пункт на південному кінці села.
І саме це невеличке село, і дорога через нього дуже постраждали від війни. Наразі населений пункт нагадує сотні подібних, зруйнованих війною населених пунктів Херсонщини. Через такі села усі намагаються якнайшвидше проїхати, адже дуже сумнівне задоволення їхати суцільними ямами і вирвами.
Проте проїзд через Ганнівку на свято Покрови для військових ніс певний сюрприз. Посеред села на воїнів Збройних Сил чекали смаколики від дітей — мешканців цього невеличкого села. Кожну військову машину діти вітали і пропонували скуштувати солодощів, які вони напекли разом зі своїми матусями.
— Ми дуже чекали на нашу армію, наших визволителів, і діти захотіли їм зробити щось приємне, — розповіла одна з жінок, яка стояла разом із дітьми на зупинці біля столика з пиріжками й тістечками. Вона назвалась пані Оленою. — Ось вони — малі «організатори» — Максимко й Іринка, а разом з ними Христинка і Вадим. Ми лише їм допомогли.
Біля столика з плакатом «Смаколики для ЗСУ» зупинився військовий пікап. Військових, які вийшли з нього, діти пригостили своїм частуванням. І суворі чоловіки були дійсно вражені такою зустріччю:
— Я просто не маю слів, я не очікував, що мене так сьогодні тепло і щиро привітають з Днем захисника, — розповів старший лейтенант Олексій. — І частування від діток дуже смачне: пиріжки з капустою, тістечка. За такою домашньою випічкою я дуже скучив, адже сім місяців не був вдома. — Говорить чоловік. — Дякую діткам і їхнім мамам за таке поздоровлення військових.
А найменші дітки, Максимко та Іринка, навіть одягли для такого урочистого випадку українські вишиванки. У їхніх очах читалось захоплення від того, що вони роблять. У такі моменти дуже чітко усвідомлюєш, що всі ми — один український народ, який неодмінно переможе агресора!
