На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
12 жовтня Білий дім оприлюднив «Стратегію національної безпеки США» (англ. National Security Strategy of The United States of America). Її презентація мала відбутися набагато раніше, але була відкладена саме через вторгнення росії в Україну. Оскільки в зазначеному документі є чимало позицій, прямо чи опосередковано пов’язаних з Україною, АрміяInform вирішила зробити її короткий огляд.
Для більшості держав світу стратегія національної безпеки є документом стратегічного рівня та значення, в якому формулюють офіційне бачення щодо основних цілей, завдань і принципів у процесі забезпечення реалізації найбільш важливих інтересів держави й суспільства від впливу зовнішніх та внутрішніх загроз.
У США існує традиція, коли новий президент країни з вступом на посаду готує оновлений пакет нормативних документів стратегічного рівня в різних сферах діяльності держави. І здебільшого попередні та чинні редакції Стратегії національної безпеки значно відрізняються.
На різних етапах історичного розвитку Стратегія національної безпеки США відображала безпекові реалії того часу. Під час Другої світової війни вона відповідала на завдання концентрації зусиль держави щодо поразки німецьких нацистів та їхніх союзників. Під час холодної війни акценти були змінені на політику стримування. Теракти 11 вересня 2001 року стали причиною нового етапу забезпечення національної безпеки США із зосередженням зусиль на боротьбі з тероризмом і зброєю масового ураження. Попередня стратегія 2018 року зазнала трансформації й уже визначала загрозою для США не тільки окремі терористичні організації, а й конкретні держави: Китай, росію та Іран.
Відповідно, є сенс назвати основні акценти та меседжі, які випливають уже з назви документа:
Стратегія національної безпеки президента Джо Байдена описує, як Сполучені Штати захищатимуть життєво важливі інтереси держави та прагнутимуть до вільного, відкритого, квітучого й безпечного світу. Для цього будуть використані всі елементи національної могутності, щоб випередити стратегічних конкурентів, розв’язувати спільні виклики та формувати «правила руху» на міжнародній арені.
Стратегія ґрунтується на базових національних інтересах США: захисту безпеки американського народу, розширення економічних можливостей, реалізації й захисту демократичних цінностей.
Досягнення наведених цілей передбачає:
· інвестиції в основні джерела та інструменти американської влади та впливу;
· створення якнайсильнішої коаліції держав для посилення колективного впливу на формування глобального стратегічного середовища та розв’язання спільних проблем;
· модернізацію та зміцнення збройних сил для забезпечення їхньої готовності до епохи стратегічної конкуренції.
Що стосується конкретизації загроз в новій стратегії, яку представив Білий дім, — згідно з нею, навіть після вторгнення росії в Україну, Китай (безумовно разом із росією) є найсерйознішим викликом глобальному порядку. У коментарі Білого дому з цього приводу зазначено, що США вступають у «вирішальне десятиліття», оскільки вони вже протистоять конкуренції Китаю і РФ, котрі намагаються перевернути міжнародний порядок, водночас стикаючись із викликами — від зміни клімату до енергетики та продовольчої безпеки, міжнародного тероризму та хвороб. 48-сторінковий документ виокремлює позицію Білого дому про те, що саме лідерство США є ключем до подолання глобальних загроз, включаючи зміну клімату та небезпеки від зростання авторитарних режимів.
Декларується, що стосовно Китаю США повинні виграти економічну гонку озброєнь із супердержавою, якщо вони сподіваються зберегти свій вплив у світі. Як зазначив радник Білого дому з національної безпеки Джейк Салліван: «Китайська Народна Республіка має намір і дедалі більшу здатність змінити міжнародний порядок, який схиляє глобальний ігровий майданчик на свою користь, навіть попри те, що Сполучені Штати, як і раніше, віддані відповідальному управлінню конкуренцією між нашими країнами».
Водночас Джейк Салліван наголосив, що США мають одночасно розв’язувати низку транснаціональних викликів, які впливають на людей усюди, зокрема зміну клімату, загрози продовольчої безпеки, інфекційні захворювання, тероризм, енергетичні виклики та інфляцію.
Окрім відносин із Китаєм, адміністрації Джо Байдена також належить розв’язати низку ключових питань, викликаними діями рф. З цього приводу представники Білого дому зазначають, що криза в Україні затримала, але «фундаментально не змінила» підхід американського президента до зовнішньої політики.
Очікується, що протягом поточного десятиліття США вперше доведеться стримувати дві великі ядерні держави: як російський арсенал, так і китайські запаси, що поступово збільшуються. Як пише з цього приводу The Guardian, за оцінками експертів, Китай уже має приблизно 350 ядерних боєголовок, росія — 5977, а США — 5428. Водночас Пентагон прогнозує, що до 2030 року китайські можливості зростуть до понад 1000 боєголовок, що автоматично зробить Китай третьою ядерною державою світу.
Водночас президентська стратегія національної безпеки США показує росію як безпосередню руйнівну загрозу, про що, зокрема, свідчить її поточна ядерна політика щодо України у форматі ядерного шантажу. Така загроза може зростати, оскільки російські війська продовжують зазнавати поразок на полі бою в конвенційному протиборстві: «Звичайні військові сили росії будуть ослаблені, що, ймовірно, посилить залежність москви від ядерної зброї у її військовому плануванні».
У новій стратегії підкреслюється, що володимир путін погрожував використати «всі засоби» для захисту території росії, до якої він незаконно включив анексований у 2014 році Крим і чотири інші регіони України. Тому нова американська стратегія передбачає, що підтримка з боку США українського народу у війні проти росії не постраждає від таких загроз: «Сполучені Штати не дозволять росії або будь-якій державі досягти своїх цілей шляхом використання або погрози застосування ядерної зброї».
У передмові до документа Джо Байден аналізує та порівнює типи загроз від москви й Пекіна: «росія становить безпосередню загрозу вільній і відкритій міжнародній системі, необачно зневажаючи сьогодні основні закони міжнародного порядку, як показала її жорстока агресивна війна проти України».
Що стосується України, то в стратегії нацбезпеки США також зазначається, що протягом останнього десятиліття «російський уряд вирішив проводити імперіалістичну зовнішню політику, кульмінацією якої стало повномасштабне вторгнення в Україну з метою повалення її уряду та підкорення росії… Цьому передувало вторгнення росії у 2014 році до України, її військове втручання в Сирію, її багаторічні спроби дестабілізувати своїх сусідів, використовуючи розвідувальні дані та кіберспроможності, а також відверті спроби підірвати внутрішні демократичні процеси в країнах Європи, Центральної Азії та в усьому світі. росія також нахабно втручалася в політику США й працювала, щоб посіяти розбіжності серед американців».
У стратегії нацбезпеки США підкреслили, що російська влада порушує також права людини всередині своєї країни, придушує опозицію та закриває незалежні ЗМІ. Відповідно, в росії виник застій політичної системи, яка вже не реагує на потреби своїх громадян. США докладали необхідних зусиль, щоб обмежити суперництво з рф і визначити можливі сфери співпраці, але російський президент відкинув їх: «Тепер очевидно, що він уже не зміниться. росія наразі представляє безпосередню та постійну загрозу міжнародному миру та стабільності. Це не про боротьбу між Заходом і росією. Йдеться про фундаментальні принципи Статуту ООН, учасником якої є росія, зокрема щодо поваги до суверенітету, територіальної цілісності та заборони захоплення території шляхом війни».
У новій стратегії зафіксовано подальшу підтримку України щодо відсічі російській агресії, допомоги економічному відновленню, підтримки інтеграції в ЄС, а також необхідність дій світової спільноти, щоб притягнути росію до відповідальності за злочини в Україні: «Ми стримуємо стратегічні галузі економіки росії, включаючи оборону та аерокосмічну сферу, і ми продовжуватимемо протидіяти спробам росії ослабити дестабілізувати суверенні країни та підірвати багатосторонні інститути. Разом з іншими членами НАТО ми зміцнюємо нашу оборону та стримування, особливо на східному фланзі».
Якщо підсумувати основні тези документа, то можна стверджувати, що мова йде про збереження базових підходів і політики США щодо національної безпеки та оборони, акцентування уваги на конкретних противниках і визначення рамок рішень, які будуть застосовуватися США для захисту як власних інтересів, так і захисту інтересів союзників та партнерів.
