«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Наші військові льотчики щоденно демонструють в українському небі неперевершену майстерність та героїзм, б’ючи ворога, евакуюючи поранених та виконуючи безліч інших завдань, притаманних авіації на війні.
Водночас завжди слід пам’ятати, що за їхньою бойовою роботою стоїть численний колектив наземного персоналу, який забезпечує польоти абсолютно всім необхідним — паливом, навігацією, зв’язком, технічним обслуговуванням машин тощо. Робота цих людей, можливо, менш помітна для широкого загалу, проте в спільноті причетних до авіації цінується особливо. Саме за професіоналізм, відповідальність, високий рівень вмотивованості фахівців наземних служб.
Один із них — солдат Володимир. Він служить водієм-заправником в одній із військових частин повітряного командування «Південь» Повітряних Сил ЗС України і заправляє борти авіаційним гасом. Каже, що окрім навиків керування багатотонною вантажівкою, безпечного маневрування поблизу особливо цінних сьогодні літаків та гелікоптерів, він повинен постійно підтримувати свій транспортний засіб у готовності до обслуговування бортів, забезпечувати справність усіх механізмів та агрегатів, визначати температуру та густину палива в цистерні, його якість.
У Повітряних Силах ЗС України Володимир з 2019 році, з часу, коли призвався на строкову службу. Після проходження вишколу в навчальному центрі був переведений в одну з частин на півдні. Наприкінці строкової, десь за чотири місяці до звільнення, вирішив підписати контракт.
— Мені сподобались і умови служби, і ставлення командирів. Особливо ж надихала причетність до Повітряних Сил ЗС України, — пояснює свої мотиви Володимир.
24 лютого розпочалось для солдата дещо несподівано. Але в перші години й дні широкомасштабного вторгнення він насамперед намагався не панікувати і, як завжди, виконувати свої обов’язки. Спочатку разом з підрозділом військовослужбовці заправили всю техніку, а потім зайняли оборонні позиції. Тоді росіяни так і не зуміли створити реальної загрози захоплення регіону, тож далі Володимир продовжив виконувати свої обов’язки за спеціальністю, але вже в умовах воєнного стану.
— Одного разу був випадок, була певна несправність в машині. Один борт ми заправили, а з другим вийшла заминка — автомобіль не заводився. Добре, що тоді мені допомогли. Мій сержант, начальник складу ПММ, порадив, що зробити, і ми швидко усунули несправність і разом виконали поставлене завдання. Вважаю, що роблю важливу справу, обслуговуючи польоти бортів, і не хочу, щоб подібне повторилося, тому справність довіреної мені техніки завжди в пріоритеті для мене, як і засвоєння досвіду та знань старших товаришів, — зазначив солдат.
Наприкінці розмови Володимир розповів, що родом він із Херсонщини, яка тимчасово окупована рашистами. Наразі там залишаються його родичі, правда, зв’язок з ними дуже поганий. Тому дуже переживає за їхню долю.
— Треба якнайшвидше виганяти окупантів з нашої території. Але й після нашої перемоги я обов’язково залишусь на службі в Повітряних Силах. Планую й далі працювати за фахом, навчатися та розвивати свою військову кар’єру, — підсумовує солдат.
Фото автора
