Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
З початком «часткової мобілізації» мережу наповнили кадри, на яких залиті оковитою до нестями російські «чмобіки» пафосно розповідають, як вони захищатимуть росію та «коситимуть укропів і нату». Переважна більшість із цих «чудо-богатирів» можуть сприймати реальність лише під дією алкоголю, адже на тверезу голову вони розуміють, чим закінчаться їхні нікчемні життя. Проте багато з них закінчують свій безславний бойовий шлях, так і не взявши до рук зброї.
«Сибір. Реалії» нещодавно розповіло про долю кількох таких «героїв».
«Кругом усі п’ють, форми нам не дали, не годують»
Наприклад, 35-річний Олександр Колтун із Братська 28 вересня сам прийшов у військкомат. Ну, звісно, навіщо сидіти вдома та виховувати шістьох (!) дітей. Краще піти «косити укропів», саме так вирішив колишній «ведевешник». А далі почалися проблеми.
Рідні згадують, що в Колтуна була грижа, проте здивовані, що у військкоматі не було жодної медкомісії. А потім його друг зателефонував рідним і повідомив, що Олександр помер.
— А з військкомату нам ніхто так і не зателефонував. Я сама дзвонила у військкомат Братська, там теж ніхто нічого не знає: що трапилося, чи нам виплатять 300 тисяч, які обіцяли добровольцям. Висновків про смерть у нас теж досі немає. Начебто трапився серцевий напад, але він не мав проблем із серцем, — розповідає виданню «Сибір. Реалії» мати Олександра Колтуна Олена Гудо.
Більш красномовна дружина Колтуна Анастасія.
«Від того, що там коїлося, я просто шокована. Він же дзвонив перед тим, як це трапилося і казав: „Що коїться взагалі. Ми спимо на холодному бетоні, у нас немає ліжок. Ми мерзнемо, у нас немає гарячої їжі. Усі сивухи перепили, побилися. Ми голодні сидимо, ми холодні. Я тобі передзвоню“. Так і не передзвонив.
А як повідомили про його смерть матері — це взагалі за межею. Той друг, який із ним пішов під мобілізацію, просто відправив їй на вотсап фото її сина, на якому Сашко вже при смерті сидів на бетоні, стиснувшись від болю, чекав на „швидку“.
Якщо відверто, ми ж городянами скидалися на одяг тим військовим, які перед цим поїхали в Україну. У нас [з Братська] їх відправили взагалі роздягненими всіх. Я живу на правому березі, у нас на Сосновій свій чат є, там у листуванні дівчата купували пацанам шкарпетки, труси, посилки їм збирали. А приватні підприємці місцеві закуповували сировину та відшивали ті ж труси, теплу білизну, шкарпетки. Держава, чиновники нам не допомагали».
Олександра Колтуна поховали у Братську. Транспортування тіла та поминки, за словами рідних, коштували їм 180 тисяч рублів. Родині дзвонили з адміністрації Братська з обіцянкою компенсувати транспортування.
Помер від… проблем із коліном
Ще один з тих, хто так і не доїхав до Українського кордону, 44-річний Денис Козлов із села Кизилбулак Челябінської області. Він також направився «воювати» добровільно в перших рядах. За три дні Козлов повернувся додому вже на «швидкій», з якої його витягали на ношах.
— Я бігала по сусідах, просила допомогти винести Дениса з машини «швидкої». Сам він уже не міг іти. Був притомний, але навіть нас із батьком не одразу впізнавав. Дивився не бачачи, — згадує мати Козлова Зоя.
За три дні Козлова поховали…
Як говорить Зоя Козлова, в сина були проблеми з коліном. Саме через це його наче й комісували.
— Як кажуть у комісаріаті, сина комісували через хворе коліно. Але в нього ніс був зламаний, коли його привезли — всі сусіди бачили, і живіт увесь синій. Я впевнена, що його там побили, і дуже сильно. Але я зараз нічого не доведу! Я життя тут прожила й знаю, як вони будуть «вести розслідування». Я не маю жодного папірця, щоб довести, що син був побитий, а не помер від хвороби, — каже мати.
Батьки Дениса кажуть, що, за словами інших мобілізованих, у навчальному центрі Єлані вночі 28 вересня до Дениса нібито підійшов інший мобілізований та почав сварку, яка закінчилася тим, що Денис дістав удар по голові та впав. Телефоном його рідним повідомили діагноз — тупа травма живота, але в офіційному медичному висновку цього не було.
Суїцид, серцевий напад, цироз
27 вересня у відділі поліції у Владивостоці від зупинки серця помер 39-річний Сергій Федосєєнко. До відділу його доставили з військкомату, куди він прийшов «висловлювати невдоволення».
Того ж дня видання News Tracker із посиланням на джерела повідомило про смерть Бориса Шаваєва, мобілізованого із селища Зоряний у Кабардино-Балкарії. Попередня причина смерті — тромбоемболія (закупорення судини тромбом, що відірвався). Напередодні мобілізації він пройшов медкомісію та був визнаний придатним до військової служби.
Також 27 вересня стало відомо про суїцид 44-річного Єгора Назарова з Великого Новгорода. За словами його друзів, причиною стала повістка до армії, яку Назарову вручили напередодні.
28 вересня на збірному пункті під Тюменню виявили тіло одного з мобілізованих. Видання NEFT з посиланням на джерело в правоохоронних органах пише, що мобілізований наклав на себе руки — пізніше з тексту ці подробиці були видалені.
Наприкінці вересня у військовій частині на південному сході Забайкалля помер мобілізований чоловік, а в іншій частині краю у Піщанці загинули «строковик» та мобілізований.
2 жовтня в одній з військових частин Омська помер мобілізований із Красноярська. Причину його смерті поки не встановлено. Його друг, також мобілізований, пізніше повідомив, що в частині їм обом погрожували через конфлікт з іншими військовими.
5 жовтня під час навчальних занять на полігоні в Пензі помер 41-річний місцевий житель, який був призваний у рамках мобілізації. За даними «ПензаІнформ», причина смерті — серцевий напад.
6 жовтня в селищі Кам’янка 28-річний житель Санкт-Петербурга, призваний у рамках «часткової мобілізації», під час навчальних стрільб вистрілив з автомата. Наступного дня в цьому ж селищі померло ще двоє мобілізованих. Офіційна причина цих смертей — серцеві напади.
7 жовтня у новосибірському вищому військовому командному училищі було знайдено тіло мобілізованого «зі слідами насильницьких дій». Співробітникам військового слідчого відділу новосибірського гарнізону заборонили давати коментарі журналістам з приводу інциденту.
До 10 жовтня в навчальному центрі міноборони у Свердловській області загинули вже троє мобілізованих. «Один мобілізований помер від серцевого нападу, а інший вчинив суїцид. Третього списали та відправили додому, де він одразу помер від цирозу печінки», — заявив депутат держдуми від Свердловської області Максим Іванов.
10 жовтня стало відомо, що у Якутії на збірному пункті мобілізований хлопець випав із вікна та розбився на смерть. За попередніми даними, загиблий чекав разом з іншими мобілізованими відправлення до військової частини. Він нібито спробував залишити пункт призову й вирішив спуститися з другого поверху будівлі за допомогою мотузки з покривал, але зірвався.
Замість післямови
Будь-яка смерть це передусім велике горе. Ми, українці, тим і відрізняємося від цього російського зазомбованого стада, що попри все здатні сприймати біль і горе чужих людей. І, певно, в інших умовах я б писав про це в не в такій тональності. Але дивлячись на коментарі російських користувачів соцмереж щодо ракетних обстрілів українських міст, хочеться відповісти їм їхніми ж словами: «Мало!», «потрібно так щодня», «який чудовий сьогодні день», «а ввечері гарні новини будуть?».
І наостанок, наведу слова матері забитого Олександра Колтуна Олени Гудо.
— Я не хотіла його пускати, говорила, синку, у тебе така велика родина, з ким вони будуть? А він казав, що раніше піде, то раніше повернеться… Всім матерям треба подумати, перш ніж відправляти своїх синів туди.
А що ще має відбутися, щоб у ваших пустих головах нарешті прокинулися хоча б натяки на розумову діяльність і ви врешті-решт почали розуміти, які нелюди правлять вашою росією?
