Вирок отримав мешканець Канева Черкаської області, який у месенджері Теlеgram створив та адміністрував групу «Кіт говорить». Там він поширював інформацію про місця,…
Ідею розповідати про учасників пісенних фестивалів «Пісні, народжені в АТО — Пісні, народжені війною» журналістам АрміяInform підказав їхній постійний учасник, торішній переможець мистецького конкурсу імені Богдана Хмельницького Міністерства оборони, відомий бард В’ячеслав Купрієнко.
«Через рашистське масоване вторгнення нині не до фестивальних концертів, — пояснив В’ячеслав. — Але ж ті, хто нині в окопах, знаходять все ж таки час для творчості. Хтось пише вірші, хтось не розстається зі скрипкою, а хтось під гітару наспівує власні пісні. Вкрай потрібно, щоб про їхню творчість знали українці».
Володимир народився на Полтавщині в сім’ї офіцера, а отже, з дитячих років знав, що таке гарнізонне життя та армійська служба. Тому після закінчення школи в кримському Перевальному вступив до Ворошиловградського вищого військового училища штурманів. Після розподілу служив на Камчатці. Коли розвалився Союз, приймати російське громадянство відмовився, тож і служити в російській армії не захотів. Звільнився й повернувся в Україну.
— Спочатку приїхав до Сімферополя, де жили батьки, згодом деякий час мешкав на Полтавщині, а потім перебрався на Кіровоградщину, — розповідає Володимир. — Оселився в Ульянівці й потихеньку займався приватним підприємництвом, допоки не настав 2014 рік.
З початком бойових дій на сході чоловік вирішив мобілізуватися до створеного у травні 2014 року 34-го батальйону територіальної оборони Кіровоградської області, який згодом увійшов до складу 57-ї мотопіхотної бригади Збройних Сил. Воював під Торецьком, Дебальцевим, Горлівкою. Через рік демобілізувався на 4 дні й знову повернувся до 57-ї бригади.
Навчав підлеглих і сам вчився — закінчив курси удосконалення бойової підготовки в Національному університеті оборони імені Івана Черняховського. І постійно на «передку» — Піски, Авдіївка, Водяне, Опитне. Разом із Володимиром фронтовими дорогами мандрувала й вірна супутниця — гітара. Піснями підбадьорював побратимів, створював настрій, змушував у думках повертатися до рідного краю, до родинних домівок. Псевдо «приклеїли» одразу — «Маестро». Втім, із таким позивним, мабуть, у кожній бригаді хтось воює.
— З гітарою подружився ще під час навчання у військовому училищі, — пригадує Володимир. — Якусь відому пісню вивчив, слова свої наклав на мелодію, потішив друзів і на тому все забулось. Писати свої пісні в тому віці ще не був готовий. А коли звільнився в 90-х, було не до пісень. Першу свою пісню присвятив рідному батальйону, вона так і називається «34-й батальйон».
Потім у «Маестро» були ще «Зустріти знову світанок», «Додому», «34-й, рік потому». Спочатку писав російськомовні тексти, але згодом зрозумів, що треба за прикладом друга-барда В’ячеслава Купрієнка переходити на українську. У Володимира був навіть такий «перехідний період», коли написав пісню наполовину російською, а другу частину — українською.
— Якось ми стояли на «передку» з розвідниками львівської 80-ї бригади, вони послухали мої пісні й попросили, щоб я про них написав, — розповідає «Маестро». — Взагалі, на замовлення не пишу. Для того, щоб відбулось народження пісні, потрібен відповідний стан душі, важливо щось пережити, побувати в якісь історії, чимось просякнутись. Але мій знайомий із «вісімдесятки» виявився дуже настирливим і телефонував щомісяця з одним запитанням: «Написав пісню?». Однієї ночі не міг заснути й став подумки підбирати текст до пісні про десантників, одночасно визрівала й мелодія. Вранці ледь встигнув усе впорядкувати, аж дзвінок від знайомого — «Чим займаєшся?». Не повіриш, кажу, пісню вам пишу. Ось тут уже я просто не міг львів’янам написати пісню російською мовою — мене не зрозуміли б.
У 2016 році Володимир став переможцем патріотичного конкурсу авторської пісні в Сухопутних військах із композицією «Бійці з бригади пів ста сім». І вже з наступного року офіцер став постійним учасником фестивалів та концертів «Пісні, народжені в АТО — Пісні, народжені війною». З колегами-бардами «Маестро» виступав в Запоріжжі, Києві, Мелітополі, Знам’янці, Вінниці, Калуші, Умані.
— Після 24 лютого щось написав? — запитую свого співрозмовника.
— Лише пісню, присвячену любій дружині, — відповідає Володимир. — Але друзі й знайомі відчули в ній не лише особисте, а й тему загальнолюдських цінностей. Не знаю, як у кого, у мене війна забирає багато часу й вільного майже не залишається. Моє головне завдання на сьогодні — якісно готувати бійців, щоб на фронті вони почувалися впевнено.
За словами «Маестро», у снах до нього приходять побратими, з якими воював ще у 2014 році. Але одну зі своїх найкращих пісень «Той самий сон» написав під час безсоння.
— Під ранок надійшло натхнення, встав і відтворив на папері текст, — каже Володимир. — А потім поклав слова на музику й дуже швидко записав у студії звукозапису. В мене немає «планів» на пісні. Коли є тема або якась історія, і вона мене чіпляє за живе, тоді виношую певний час слова, римую й беру до рук гітару.
Фото автора та з архіву «Маестро».
