Проте реальність значно масштабніша. Сьогодні цей навчальний заклад є інтелектуальним центром оборони, що готує фахівців, без яких неможлива сучасна війна. Офіцери бойового…
Щодня наші артилеристи знищують окупантів, палять їхню техніку і склади з боєприпасами.
44-річний артилерист Віктор на псевдо «Бармалей» один із тих, хто першим прилітає на бойову позицію, щоб до прибуття «Граду» встановити та навести бусоль — свого роду снайперський приціл для артилерії. Саме від його правильних розрахунків та орієнтування машини в основному напрямку стрільби залежить точність роботи всього розрахунку.
У 2015–2016 роках Віктор був інструктором у 184-му навчальному центрі Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, де готував командирів артилеристів та навідників.
Широкомасштабне вторгнення росії в Україну 24 лютого зненацька застало Віктора вдома. Та попри це, він не роздумуючи схопив тривожний рюкзак, документи та побіг до військкомату, а вже ввечері прямував до бойової частини.
На запитання, чи не було страшно, Віктор впевнено відповідає:
— Страшно всім, але кому це ще робити? Хто захищатиме нашу державу, як не ми? Ніхто, крім нас! — каже військовий.
Нині «Бармалей» служить у складі однієї з мотопіхотних бригад на одному з найгарячіших напрямків фронту — Херсонському. Захисник за допомогою артилерійської бусолі допомагає вражати ворожі цілі.
Усвідомлення важливості захисту української держави та думки про майбутнє дітей мотивують «Бармалея» й надають сил на війні.
— Ми мусимо захищати нашу країну, наші сім’ї, батьків. Врешті-решт від цього залежить майбутнє моїх дітей. Тому, коли сказали: «На нас напав ворог», я схопив речі і побіг у військкомат, — говорить військовий.
За словами «Бармалея», головне в його роботі — це швидкість.
— Ми маємо бути як ті привиди — з’явитися на визначених напрямках, влучно відстрілятися і зникнути. Лічені хвилини на все, якщо затримаємося — висока вірогідність, що прилетить, — розповідає Віктор.
— Нині йде війна артилерії, вони стріляють, ми стріляємо, і полюємо один за одним. Але в нашій роботі не менш важливо прикрити піхоту, щоб якомога менше постраждали наші побратими, — стверджує «Бармалей».
Незважаючи на щоденну героїчну роботу наших військових, бажання в них прості, але такі зворушливі.
— Після Перемоги мрію закінчити ремонт у власному будинку для своїх дівчаток — дружини та двох доньок Дани і Даші, які чекають на мене вдома та передають мені обереги. Ці обереги я ношу на своєму бронежилеті, — ділиться військовий.
