Йдеться про електроніку, яка є «мозком» сучасної зброї. Саме вона забезпечує точність наведення, стабільність польоту, обробку сигналів і передачу даних. Без цього…
Переоцінити роль української артилерії в нашій війні з росіянами дуже важко. Фактично в кожній бойовій бригаді нашої армії є артилерійські підрозділи, які перебувають на певній відстані, в певному місці, та в певний час завдають ворогу нищівного вогневого удару. Проте для того, щоб влучно поцілити у ворожі позиції чи скупчення противника, потрібно мати не лише професійних гармашів та достовірні розвіддані, а й людину, котра в правильному місці розмістить гармати. Ця людина — топогеодезист, або, іншими словами, бусоліст.
— Моє основне завдання — швидко та в максимально зручному місці за допомогою бусолі зосередити артилерійський підрозділ для ведення вогню, — розповідає топогеодезист артилерійської батареї окремої механізованої бригади імені короля Данила солдат Валерій Ретота на позивний «Варяг». — Простіше кажучи, я мушу в правильному напрямку виставити гармати, щоб артилеристи змогли поцілити навіть білці в око.
Раніше, до війни, «Варяг» був приватним підприємцем, але строкову колись проходив в артилерійській розвідці. Там і опанував військову спеціальність топогеодезиста. Тож під час мобілізації до війська це стало визначальним чинником для його призначення на посаду.
— За 20 років практично нічого не змінилося в роботі військового бусоліста. Єдине що — тепер артилеристи користуються новітнім програмним забезпеченням, захищеним від ворога. Проте все одно на завершальному етапі потрібна артилерійська бусоль. Так-так, саме цей старий добрий пристрій допомагає правильно визначити магнітний азимут та дирекційний кут. Щоправда, тепер я ношу бронежилет не зі звичайними металевими чи кевларовими пластинами, а з керамічною бронею, — каже «Варяг. — Це дає змогу уникнути неточностей у розрахунках, адже в бусолі є магнітна стрілка, котра коригує певні моменти, а метал погано впливає на геодезичні вимірювання бусолі.
Перше бойове хрещення разом зі своїм підрозділом Валерій Ретота пройшов у Попасній, що в Луганській області. Ще коли місто не було в окупації, там точилися дуже важкі та кровопролитні бої. Артилерія практично не замовкала.
— У березні наша батарея була на околицях міста та прикривала піхоту, — пригадує солдат. — Кожен наступний день у нас проходив по-різному, й щодня ми здобували новий бойовий досвід. Тобто відкривати вогонь доводилось практично там, де зупинились, отримавши наказ від вищого командування. Це могли бути ліс, дорога, поле, болото — будь-яка місцевість, проте за три хвилини я вже був готовий виставити наші гармати в бік рашистів. Був момент, коли ми якраз проводили артилерійську підготовку й над нами вже кружляли аж сім ворожих дронів-розвідників. Це найнеприємніший момент у твоїй роботі, й таке відчуття, наче по тобі скоро щось прилетить. Проте, тьху-тьху, Бог милував. Ми робимо все швидко й результативно.
Підрозділ «Варяга» сьогодні є найрезультативнішим серед інших у знищенні російської техніки та особового складу. Що саме в них на озброєнні та де розміщується — не каже, аби не видати позиції та не збити артилерійського фарту. Розповів, що з рахунку «демілітаризованих» ворогів гармаші королівської бригади вже й збились. Але їх точно за тисячі.
— Чекаємо на нові цілі аматорської армії росії. Розвідники говорять, що мобілізовані вже прибувають на фронт, — усміхається «Варяг». — Тож, як-то кажуть, — далі буде…
