Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Захопивши силою зброї і тимчасово окупувавши українські землі, путін намагається відтворити в сучасному світі технології тоталітарних режимів ХХ століття – комуністичного і нацистського. Наочним прикладом для російського диктатора є насамперед дії сталіна щодо країн Балтії у 1939−1940 роках. Вони видаються йому вдалим зразком для наслідування, оскільки зрештою забезпечили входження Естонії, Латвії та Литви до складу срср.
Утім, путін воліє не помічати, що тривала радянська окупація балтійських держав стала можливою за підсумками Другої світової війни і за фактичної згоди союзників Антигітлерівської коаліції. З огляду на це значно ближчими до путінських потуг є кроки гітлера, здійснені 1938 року щодо Австрії. Аншлюс (приєднання Австрії до нацистської Німеччини), проведений практично за тими ж технологіями, до яких згодом вдався сталін щодо країн Балтії, протримався заледве сім років – рівно до поразки третього рейху у Другій світовій війні.
радянська окупація країн Балтії як зразок для путінської політики щодо України
Свої уявлення про норми міжнародного права владімір путін висловив у статті до 75-річчя перемоги у Другій світовій війні. Описуючи початок радянської окупації держав Балтії у вересні 1939 року, він зазначив, що вступ Латвії, Литви та Естонії до складу срср відбувся «на договірній основі, за згоди обраної влади. Це відповідало нормам тогочасного міжнародного та державного права». Погляньмо, що саме, на думку російського диктатора, відповідало міжнародно-правовим нормам.
Восени 1939 року срср висунув до Естонії, Латвії та Литви вимогу погодитися на розміщення на їхній території радянських військ. Приводом для цього зазначалась потреба захисту від нацистської загрози з боку третього рейху, хоча насправді ж країни Балтії були визнані частиною радянської сфери впливу згідно з таємним протоколом до підписаного 23 серпня 1939 року Пакту Молотова – Ріббентропа. Не маючи змоги опиратися переважаючим силам потенційного противника, уряди балтійських держав змушені були погодитися виконати вимоги радянського союзу.
Наприкінці вересня – на початку жовтня 1939 року Естонія, Латвія та Литва підписали угоди, за якими срср отримав право розміщувати на їхній території військові бази на період війни у Європі. У Латвії заплановано було розташувати 30 тисяч радянських військових, у Естонії – 25 тисяч, у Литві – 20 тисяч. Таким був перший крок до втрати країнами Балтії державного суверенітету.
Іншим шляхом пішла Фінляндія, яка відкинула вимоги срср і мужньо відбивала радянську агресію під час Зимової радянсько-фінської війни 1939−1940 років. Втративши частину території своєї країни, фіни відстояли державний суверенітет.
читайте також:
Наступним кроком стала відкрита окупація Естонії, Латвії та Литви радянськими військами у середині червня 1940 року. Звинувативши уряди країн Балтії у співпраці з гітлером, сталін кинув на захоплення балтійських країн понад 500-тисячне угруповання військ, яке значно перевершувало за кількістю живої сили та озброєння усі три армії Естонії, Латвії та Литви разом узяті. Чинити опір радянській навалі, до того ж за наявності ворожих військових баз на власній території, держави Балтії не мали жодної змоги.
Справа лишалась за малим – легітимізувати окупацію і приєднати захоплені території до срср. Для цього через місяць після агресії, у липні 1940 року, в Естонії, Латвії та Литві провели парламентські вибори до так званих Народних сеймів. Відбулися вони під повним контролем радянських військових і не були чесними та вільними − до участі не допустили опозиційних кандидатів, учасникам голосування проставляли спеціальну позначку в паспорт, відсутність якої ставала підставою для репресій, а бюлетень в урну опускав не виборець, а член комісії.
Псевдоволевиявлення під дулами автоматів радянських військових мало лише підтвердити завчасно заплановані показники – понад 95 % учасників повинні були проголосувати за комуністів. Уряд срср не надто переймався маскуванням постановочного процесу – радянські змі оприлюднили сфабриковані результати голосування задовго до закриття виборчих дільниць, після чого вони з’явились у лондонських газетах. Створені за підсумками псевдоголосувань парламенти відразу проголосили свої країни радянськими соціалістичними республіками і ухвалили декларації про приєднання до срср.
Саме таким, на думку путіна, є «добровільне» входження до складу срср згідно з нормами міжнародного права. Власне, таким само чином російські окупанти провели 2014 року псевдореферендум у Криму й організували проведення фарсу під назвою «референдум» у тимчасово окупованих і підконтрольних російській загарбницькій армії регіонах материкової України у вересні 2022 року.
Доля аншлюсу Австрії нацистською Німеччиною – свідчення скорого краху путінських «референдумів» в Україні
Узявши за зразок дії сталіна щодо країн Балтії у 1939−1940 роках, путін розраховував на довготривалий ефект окупації та анексії захоплених українських територій. Естонія, Латвія та Литва справді проіснували у формі радянських республік у складі радянського союзу аж до 1991 року. Однак легітимність їхньої інкорпорації до складу срср трималася зовсім не на результатах псевдоголосувань липня 1940 року, а на ухваленому переможцями облаштуванні світового порядку за підсумками Другої світової війни.
З огляду на це про майбутню долю путінських псевдореферендумів в Україні набагато краще свідчить проведений за тими само технологіями гітлерівський аншлюс Австрії 1938 року. Тримався він рівно до моменту поразки нацистського третього рейху в Другій світовій війні.
Перед Трибуналом було висунуто твердження, що анексія Австрії була виправдана сильним прагненням до союзу між Австрією та Німеччиною, яке висловлювалося широкими колами. Стверджувалось також, що в цих народів було багато спільного, що робило такий союз бажаним, і що в результаті мети було досягнуто без кровопролиття. Такі твердження, навіть якщо вони слушні, фактично є несуттєвими, тому що факти з усією визначеністю доводять, що методи, які були використані для досягнення цієї мети, були методами агресора. Вирішальним фактором була воєнна міць Німеччини, яку та ладна була задіяти в тому випадку, якби вона зустріла бодай який-небудь спротив. (Вирок Міжнародного воєнного трибуналу, Нюрнберзький процес).
Починалося ж усе за звичним сценарієм – з військової окупації країни, в якій потім провели плебісцит. 12 березня 1938 року, не зустрічаючи жодного опору з боку австрійців, німецькі війська увійшли до Австрійської Республіки. За підсумками захоплення гітлер підписав закон про включення Австрії до складу третього рейху як «Східна марка» (Ostmark). Лишалося легітимізувати інкорпорацію, підкріпивши її сфабрикованими результатами підконтрольного «народного волевиявлення».
Підготовка і проведення референдуму здійснювалися за присутності німецьких окупаційних військ і під повсякчасним тиском з боку уряду нацистського третього рейху. Будь-які спроби агітації проти аншлюсу було унеможливлено, а саме голосування відбувалось під пильним наглядом. Ба більше, навіть сам бюлетень для голосування було надруковано таким чином, щоб ні в кого не виникало сумнівів, куди необхідно поставити позначку. Комірка «За», розташована по центру бюлетеня, була удвічі більшою за комірку «Проти», посунуту далеко праворуч.
Під значним тиском 10 квітня 1938 року відбувався і сам процес голосування– бюлетень зі зробленою позначкою масово показували членам комісій, щоб уникнути підозр у голосуванні проти аншлюсу. Не дивно, що за таких умов приєднання Австрійської республіки до третього рейху підтримали 99,73 % австрійців.
Отже, подібні до сталінських та гітлерівських технології фабрикації результатів псевдореферендумів задіяв і путін. Спочатку – військова окупація і встановлення контролю над певною територією. Потім – проведення плебісциту, під час якого відсутня будь-яка можливість для реального демократичного голосування, і який потрібен винятково для фабрикації видимості народного волевиявлення. Тримається така «легітимність», попри намальовані понад 95 % підтримки потрібного рішення, винятково на дулах автоматів та праві сили, і тому розсипається відразу після воєнної поразки.
Загарбання сталіна протрималися до поразки срср у Холодній війні 1991 року. У випадку гітлера поразка настала 1945 року. «Успіхи» путіна під час фарсу вересневих псевдореферендумів 2022 року є значно менш тривкими. Вони розсипаються просто на очах уже під час так званого голосування, бо значну частину території областей російська армія взагалі ніколи не контролювала, з іншої ж частини вже встигла втекти в результаті успішного контрнаступу ЗСУ.
