Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Спеціальна кореспондентка АрміяInform відвідала деокупований український Ізюм, де мала змогу поспілкуватися з мужніми військовими 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, які доклали максимум зусиль, щоб цей населений пункт був звільнений.
Ми мали прямий контакт із ворогом — танкіст Олександр
Військовослужбовець Олександр — двічі мобілізований. Перший раз у 2014 році, тоді воював у складі однієї з механізованих бригад, був танкістом. Виходив із Дебальцевого… Однак, зізнається, широкомасштабне вторгнення стало для нього важчим випробуванням, як морально, так і фізично.
— Звісно, раніше ми працювали по точках, але щоб такий прямий контакт… спочатку було страшно, але потім усвідомили — ми на своїй землі. Настрій один на всіх маємо — боротися до кінця, — розповідає чоловік.
Про прямий контакт із ворогом чоловік згадує з гордістю та водночас із сильним сумом.
— На нас вийшов один ворожий танк, відстань між нами була невелика — буквально 700 метрів. Ми швидко змогли вивести його з ладу, екіпаж пішов. Потім на нас виїхав ще один танк — на нього чекала така сама історія. Після цього на нас вийшла пара рашистських танків — ми швидко пошкодили правий, а лівий… влучив у нашу командирську машину. На жаль, командир загинув, — згадує Олександр.
Після війни чоловік планує повернутися до цивільного життя, де був полірувальником меблів, але це потім… зараз він, як і кожний з його підрозділу, робить максимум, щоб знищити ворога та очистити українську землю від рашистської чуми.
Павло Жила — збив російський літак Су-24
— Ми прикривали перший батальйон та артилерію, і під час штурму Ізюма російський Су-24 бив по наших позиціях. Він дуже надокучав, працював вночі по нас касетами, і деякий час ми ніяк не могли його збити. Але одного разу, коли літак вилетів із-за балки, я зміг його знищити — одним лише пуском «Стінгера». Пілот пішов на низ, а літак задимівся, — розповідає Павло Жила.
Чоловік вважає, що наступ бригаді дався дуже не просто, але все вийшло саме завдяки злагодженій роботі підрозділу.
— рашисти такого точно не очікували, і думаю відчули на собі всю міць нашої Січеславської бригади. Вважаю, що українські ДШВ показали себе на п’ять з плюсом у цій операції. Наше завдання — штурмувати, й воно в нас вийшло на ура. Сподіваюся, так буде і надалі, — ділиться чоловік.
Загалом від початку широкомасштабного вторгнення зенітно-ракетний дивізіон, у якому служить Павло, збив 50 літаків ворога.
І вдень, і вночі жили в танках — командир взводу Іван
Іван — командир взводу в третій танковій роті танкового батальйону.
В армії вже шостий рік. Спочатку був водієм, а згодом вступив до Національної академії сухопутних військ, де через рік здобув первинне військове звання — молодший лейтенант.
Офіцер каже щиро, що звільнення Ізюма стало для нього першим серйозним бойовим досвідом.
— Перший мій бій був у Долині, і я вважаю, що це мій був серйозний бойовий досвід. Завдання виконували разом з ще однією десантно-штурмовою бригадою. Обстріли були буквально цілодобовими, нас постійно накривали вогнем, і ми мусили весь час переміщуватися. І вдень, і вночі жили в тих танках. Під час цього бою ми підбили ворожий танк, — розповідає Іван.
Хлопець згадує, що під час звільнення Ізюма вони могли завантажувати до танка двічі або тричі на добу по 28 снарядів.
Ворог просто ганебно тікав — командир гармати 2С9 «Нона» Іван
У цивільному житті електрик, а з початку широкомасштабного вторгнення — командир гармати 2С9 «Нона» Іван із позивним «Пентагон» розповів про звільнення Харківщини від рашистів.
— Ми мали завдання — рухатися вперед та забезпечувати вогневу підтримку піхоти. На війні легко не буває, але я вважаю, що ми впоралися зі своїм завданням — дійти до Ізюма. Ворог просто ганебно тікав, бо не зміг встояти під натиском наших підрозділів. Наш підрозділ захопив багато трофейної техніки та боєприпасів, — розповідає Іван.
Чоловік згадує реакцію місцевого населення на появу українських військових у місті.
— Люди зустрічали нас зі сльозами на очах, кланялися, раділи та були дуже привітними. Вони пережили багато знущань та катувань, особливо жінки. Ми дуже щасливі, що змогли прогнати ту нечисть з Ізюма, і так буде з усіма окупованими містами, — запевняє Іван.
Фото автора
