Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Базовим підґрунтям колабораціонізму є хибна впевненість у тому, що окупація — це назавжди, й Україна немов би вже ніколи не повернеться на захоплені російськими загарбниками території. «россия здесь навсегда!» — переконували рашистські пропагандисти громадян України з бігбордів та агіток, змушуючи їх змиритися і прийняти нову реальність, нав’язану російською зброєю.
Це облудне уявлення було переконливо спростоване успішним контрнаступом Сил оборони України в Харківській області. Українські захисники зірвали псевдореферендум, який 1–7 листопада готувалися провести за наказом своїх російських господарів місцеві колаборанти в Ізюмі, Куп’янську, Балаклії, Вовчанську та інших населених пунктах Харківщини. Виявилось, що до гасла «россия здесь навсегда!» слід завжди у дужках дописувати «насправді НІТ!».
Крім базового (і як показала практика — абсолютно помилкового) переконання, що Україна вже ніколи не повернеться в захоплені російськими агресорами міста і села, у кожного з колаборантів є й інші спонуки співпрацювати з окупантами. Мотиви колаборації з окупантами можуть бути різними — безпековими, кар’єристськими, ідеологічними тощо. З цими міркуваннями все зрозуміло, утім, є в переліку також і економічні стимули, які варто розглянути детальніше.
Ставка на колаборантів, яким нема чого втрачати
Одним зі складників російського віртуального образу України була впевненість, що українці масово потерпають від крайніх злиднів і ледве зводять кінці з кінцями. Витворена рашистською телепропагандою картинка зводилась до твердження, що в Україні «все приблизно так само, як і в нас, тільки ще гірше». Реалії життя в депресивних регіонах російської федерації і в тимчасово окупованих районах Донецької та Луганської областей російські загарбники вважали типовими також і для всієї України.
Це обумовило пропагандистські спроби загравання з громадянами України на тимчасово окупованих територіях через обіцянки списати всі борги по кредитах і платежах за комунальні послуги. Типовими в розмовах окупантів з місцевими мешканцями були твердження, що «київський режим» або ж, як варіант, «режим Зеленського», є антинародним, бо буцімто створив нестерпні економічні умови для життя громадян.
Ставка на колаборантів, яким не було чого втрачати, провалилася — їх було надто мало і забезпечити хоч якусь стабільну роботу окупаційних адміністрацій вони були неспроможні через власну некомпетентність.
Кількість українців, які клюнули на цей пропагандистській гачок, виявилась вкрай незначною. Обіцянки окупантів радо сприймали лише нечисленні хронічні боржники, неспроможні належно забезпечити економічну стабільність власного домогосподарства. Переважно це були особи, які зловживали алкоголем або наркотиками, мали низький рівень соціальної адаптованості й відповідальності, невисокий рівень освіти. Частина з цих громадян почала погоджуватися на колаборацію з окупантами, розраховуючи не лише одним махом позбутися всіх боргів, але й суттєво покращити своє матеріальне становище.
Не маючи кращого вибору, загарбники залучали таких осіб до налагодження роботи окупаційних адміністрацій. Утім, люди, нездатні грамотно організувати життя навіть на рівні власної сім’ї, виявилися абсолютно непридатними ні до чого, крім виконання найпростіших завдань. І навіть при цьому такі недолугі колаборанти примудрялися напартачити чи навіть починали мародерствувати і розкрадати ресурси, які окупанти виділяли для захоплених ними територій. Ставка на колаборантів, яким не було чого втрачати, провалилася — їх було надто мало і забезпечити стабільне функціонування окупаційних адміністрацій вони виявились неспроможні через власну некомпетентність.
Залучення зрадників, які бояться втратити все
Був серед колаборантів за економічними мотивами і протилежний полюс — ті, хто мав високий рівень доходів, власний бізнес, високі посади. Ця категорія зрадників свідомо йшла на співпрацю із загарбниками через страх втратити статки і статус. Взаємодіючи з окупантами, такі посіпаки росіян дбали насамперед про власні фінансові інтереси — рятували активи й вивозили до росії майно.
Ці свідомі колаборанти вже мали певний рівень освіти, досвід і здібності до управління, здатні були організувати роботу окупаційних адміністрацій. Однак саме завдяки освіті й попередньому досвіду вони також мали і чітке розуміння крайньої хисткості свого становища, непевності майбутнього. З огляду на це основні свої зусилля такі зрадники скерували на забезпечення власного добробуту, а не на обслуговування інтересів загарбників.
ВИНОС: Залучення зрадників, які боялися втратити все, не спрацювало — такі свідомі колаборанти намагалися насамперед діяли у власних інтересах і рятували економічні активи, незрідка прихоплюючи й усе, що «погано лежало».
Нерідко такі колаборанти вивозили не лише власні активи, але й «рятували» все, що «погано лежало» — майно держави або інших громадян України, які не пішли на співпрацю із загарбниками і встигли виїхати з-під окупації. Вантажівки із зерном, продукцією, виробничим обладнанням тощо потоком йшли з тимчасово окупованих територій через кордон з російською федерацією. Повторювалась ситуація, добре відома за сумнозвісним прикладом так званих днр та лнр — ті з представників місцевої еліти, які пішли на колаборацію, разом із російськими окупантами розкрадали ресурси регіону.
Показовою стала історія колишнього міського голови окупованого Куп’янська геннадія мацегори, який пішов на співпрацю з окупантами. Невдовзі його «діяльність» у власних інтересах сягнула таких масштабів, що навіть загарбники змушені були прибрати мацегору з посади. У липні 2022 року так званий голова тимчасової військової адміністрації окупованих на той час районів Харківської області віталій ганчев змушений був усунути мера-колаборанта, заявивши, що мацегора «має бути управлінцем, а не бізнесменом, а він там вирішував свої якісь меркантильні інтереси».
* * *
Після звільнення Харківської області всі «заслуги» колаборантів перед російськими загарбниками втратили будь-який сенс. Немає значення, ефективними чи ні були зрадники з точки зору окупантів. Важливо лише, як їхня діяльність має бути оцінена за законами України.
На прикладі деокупованої Харківщини громадяни України пересвідчились, що російська окупація — не назавжди, і ЗСУ обов’язково визволять захоплені загарбниками міста і села. Це стало важливим свідченням символу віри для тих українців на тимчасово окупованих територіях, хто твердо впевнений у перемозі.
Водночас доля зрадників у Харківській області дає колаборантам з інших регіонів чіткий сигнал і попередження: Україна обов’язково повернеться! Якими б не були причини співпраці з російськими окупантами чи «заслуги» перед ними, правова відповідальність за колаборацію є неминучою.
