Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Василь командує одним із відділень протитанкового підрозділу окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Його бойове ім’я «Борода».
Військову службу він почав ще у 2016 році, служив строкову в 9-му полку спеціального призначення «Гепард» Національної гвардії України, а ще за його плечами два роки служби в поліції.
Зрештою широкомасштабне російське вторгнення розставило все по своїх місцях, і сьогодні захисник у лавах ЗСУ вже сьомий місяць очолює один із підрозділів. Спочатку на Донецькому, а нині на Херсонському напрямку разом із побратимами 24/7 нищить російську нечисть.
− Навесні, коли були на Донеччині, разом з іншими підрозділами зірвали наступ росіян на Великій Новосілці, так би мовити, «дали рашистам пілюлєй». Тепер ось працюємо на Херсонському напрямку, − розповідає «Борода».
За його словами, найголовніше для командира підрозділу − це зберегти життя людей, а також ухвалювати рішення, які гарантуватимуть безпеку для особового складу.
− Я усвідомлюю, що кожен наш виїзд межує зі смертельною небезпекою і може стати останнім. Тому важливо працювати злагоджено, як єдиний механізм. Окрім цього, швидко та влучно завдавати удару по ворогу, − додає військовий.
Під час одного з боїв Василь дістав наскрізне кульове поранення. Ворожа куля травмувала хребет та тазові кістки.
− Мені лікарі казали, що навіть ходити не зможу, але я «видряпався», − зазначає «Борода».
Лікувався у військово-медичному закладі, пройшов реабілітацію та повернувся до рідного підрозділу, і знову вир війни захопив його.
− Якось увечері на лінії розмежування я робив розвідку місцевості й виявив, що міст через канал заміновано. Наступного дня вранці я помітив, що на іншій стороні каналу зосередилася тактична група з трьох танків. Довго не барилися. До того ж, коли працює наша «Стугна», танків помітно меншає, а інші забираються геть. Так і сталося цього разу − один «мінуснули», решта втекли, а наші сили, не вагаючись, зайняли ворожі позиції, − усміхається «Борода».
Найбільше запам’ятався випадок, коли разом із побратимами помітили та спопелили російські танки, а потім навіть здобули невеликий трофей.
− То було 21 квітня, приїхали на позицію у посадку, один із напарників пішов перевірити обстановку, а я з місця спостерігав у бінокль. Дивлюся − там три танки, які ми нещодавно знищили, а неподалік від них три чолов’яги якісь повзають, − згадує військовий. – «Наші» чи «не наші» спочатку видно не було, ну ми і пішли, так би мовити, привітатися. Коли ми зрозуміли, що то росіяни, вони також нас помітили. Тікали вони надто швидко, щоб їх можна було наздогнати. Та й не важко їм було бігти. Вони одразу кинули свій рюкзак, підписаний «138-ма окрема гвардійська мотострілкова бригада св рф». А в ньому − флешки, телефони, російські рублі, армійські жетони з написом «вс росии» і що найголовніше − розвіддані.
Нині Василь разом зі своїм взводом продовжує успішно виконувати бойові завдання на півдні України, зменшуючи чисельність парку бронемашин ворога та популяцію російських окупантів.
А після Перемоги України «Борода» хоче якнайшвидше повернутися до дружини та дітей, бо зізнається, що дуже вже скучив.
− А ще хочу випити вина в українському Криму та прокатати своїх хлопців з українським прапором на машинці по червоній площі, − додає військовий.
