Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
Щоранку мільйони українців чекають на свіжу статистику втрат ворога. І відчувають неймовірну радість від додавання кількасот нових знищених одиниць особового складу. Багатотисячну аудиторію мають також деякі телеграм-канали, що публікують фото та відеодокази утилізації російської армії. Цікаво, що багато хто з підписників цих каналів зізнається, що ніколи раніше не відчував такого задоволення від споглядання решток тіл вбитих людей…
Психологічний злам відбувся 24 лютого. В день, коли для абсолютної більшості українців росіяни назавжди втратили людське обличчя. А нелюдів-окупантів, орків, зомбі, чмонь, свинособак, рашистів, ваньок, русню можна (і треба!) випалювати, кришити, різати тисячами.
Ці назви агресорам люди дали від щирого й важкого серця, намагаючись узяти під контроль свої емоції, розбурхані настанням нової реальності — стану війни. Це були назви гніву, відчаю, жаху, огиди, прокляття…
У практичній психології є прийом, коли жертві пропонують вилаяти кривдника, випустити із себе всю лють. Так психіка справляється із травмою та болем. Одночасно включаються й механізми заміщення — коли людина не може самостійно знищити зло, вона спостерігає, як зло знищують інші — і їй стає легше. В цьому й полягає феномен радості від знищення окупантів Збройними Силами України.
Щоб вижити, ми маємо, принаймні на час війни, зненавидіти все російське — включно з культурою, літературою, мовою тощо. А головне, маємо зненавидіти всіх росіян, особливо тих, які мали нахабство перейти суверенні кордони України. Очищення наших вулиць, музеїв, церков, інформаційного простору від маркерів «русского міра» — це вже не політика, а самозахист.
Смертельно небезпечно для українців сьогодні намагатися шукати «хороших русскіх». Якщо такі й існують, то вони повинні зорганізуватися, повалити навіженого диктатора й визнати провину своєї держави перед Україною та всім цивілізованим світом. Іншого шляху для них немає. Інакше «русскіє» рано чи пізно стануть вигнанцями у світі.
В історії України було достатньо прикладів, які змушували українців бути лицарями світла — вогнем і мечем захищаючи рідну землю та свій традиційний уклад життя від знахабнілих окупантів і поневолювачів. Навіть через десять поколінь українці розуміють праведний гнів, яким керувалися учасники Коліївщини. Вони повстали проти економічного, релігійного, національного гніту українців владою Речі Посполитої. Коли знущання вже несила було терпіти — в хід пішла зброя, що нищила ворогів тисячами. Натомість відновлювалася традиційна для центральної України православна віра та козацький полково-сотенний устрій.
читайте також:
У християнстві навіть сам Бог має праведний гнів і лютує через гріх і несправедливість. Ті звірства, що вчиняють окупанти на захоплених територіях, не мають виправдання й логічного пояснення. Після перетину українського кордону 24 лютого, після ракетних обстрілів, після Бучі та Ізюма все, на що вони заслуговують — караючий Меч Господній, який зараз у руках лицарів із ЗСУ.
